Маленькі українці мріють про Перемогу

Ліана Олександрівна Галигіна приїхала до Києва з сином Святославом та донькою Лізою в 2014 році. Родина виїхала з окупованого Луганська.

Для жінки, яка завжди мріяла про щасливе та вільне майбутнє своїх дітей, переїзд до великого міста став порятунком.

Але так було до повномасштабного вторгнення…

Ви вірити у ведіння? – запитує мене моя співрозмовниця і починає розповідати свою історію. – Напередодні вторгнення держави-агресорки, моєму синові наснився сон про те, що начебто на нашу країну напали і розпочалася війна. Зазначу, що в мого сина 23 лютого День народження і тому він вирішив відзначити своє свято разом з усією нашою великою родиною у Львові. Нам пощастило ще раніше забронювати квартиру в центрі міста. Тож я, Ліза, Святослав та його родина дізналися про повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого перебуваючи у Львові. Звичайно, речей багато ми з собою не брали, бо збиралися в поїздку всього на декілька днів.

Але після всього, що розпочалося потім в інших містах країни, Києві та області, вирішили відразу не повертатися назад. Доля розпорядилася таким чином, що там, де ми мешкали, на другому поверсі знаходився Благодійний фонд «Карітас-Львів». Працівники фонду допомогли нашій родині з харчами та надали всю необхідну інформацію щодо евакуації.

За кордон ми не збиралися, тому вирішено було на деякий час залишитися у Львові. Але враховуючи велику кількість членів нашої родини (троє дорослих, четверо дітей та дві невеликі собаки), винайняти житло було дуже складно. На той час до Львова прибували біженці з інших регіонів і місто перетворилося на велику фортецю для порятунку.

Далі ми поїхали в Мукачево. І там на нашому шляху зустрівся «Карітас». Дім, який ми знайшли для тимчасового перебування, знаходився якраз напроти Карітаса Мукачівської греко-католицької єпархії. Звичайно, повірити в такий збіг обставин складно, але, на мій погляд, це Бог нам допоміг знайти шлях порятунку.

У Мукачеві моя Лізонька пішла в дитсадок, який був розташований при Церкві Адвентистів сьомого дня. Педагоги приділили Лізі чимало уваги. Вона в мене дівчинка особлива і дуже любить спілкування, тому для неї важливо, щоб викладачі ставилися до неї, як до дорослої.

Родина пробула на Закарпатті майже три місяці. До Києва повернулися влітку.

Зараз Ліза Галигіна вже першокласниця та залюбки відвідує заняття Дитячого центру в Благодійному фонді «Карітас-Київ». Дівчинка не пропускає жодного заняття, адже для неї «Карітас» – це дитячий світ, у якому не існує заборон, де збуваються усі дитячі мрії та є справжні друзі.

Соціальні педагоги «Карітас-Київ» піклуються про усіх своїх вихованців, враховують особливості кожної дитини. Це дуже важливо в такий складний час, коли дитяча психіка порушена через війну. Саме тому малеча вбачає в педагогах справжніх казкових фей-наставниць, які діляться знаннями, навчають мудрості та іншим важливим життєвим цінностям, без яких у дорослому житті не обійтися.

Ліза любить живопис, кулінарію та декоративно-прикладне мистецтво. Різноманіття уроків у Дитячому центрі вражає.

Заняття в Дитячому центрі для дівчинки є особливо цінними і важливими, адже в кожному виробі чи малюнку дитини прослідковуються особливість світосприйняття, винахідливість та самостійність. Ліза – хоча і дитина за віком, але вже досить доросла як особистість. Вона розуміє, що таке війна і, як багато інших українських дітей, мріє про Перемогу.

Її дитяча душа, як ранкова роса, ніжна і тендітна. А серце – чуйне та добре.

Важливо зберегти цю дитячу безпосередність, незвичайність та щирість, навіть, якщо доведеться подолати багато випробувань на життєвому шляху…

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.