Говорити про благочинність треба, це дає стимул для людей, — голова фонду «Карітас-Київ».

В Україні фонд діє з 1992 року і надає соціальні послуги і гуманітарну допомогу всім, хто перебуває її у складних життєвих обставинах, – пише Ольга КОСОВА, журналістка видання «Вечірній Київ».

До «Карітас-Київ» відноситься не лише столиця і Київщина, а й Чернігівська, Черкаська, Вінницька та Житомирська області. Це робить київський осередок «Карітас» найбільшим по охопленню території в Україні. Попри роботу у п’ятьох областях, центральне відділення розташоване у Дніпровському районі Києва (вул. Микитенка, 7-б), відповідно основна діяльність зосереджена саме у столиці.

Так, за свою плідну роботу, зокрема й у важкі часи пандемії, фонд «Карітас-Київ» у 2021 році отримав нагороду переможця ярмарку найкращих проєктів громадських організацій «ТОП-100», організатором якого є Департамент суспільних комунікацій КМДА.

Але зараз для фонду, як і для багатьох інших, — особливий час випробувань. Про те, як під час війни «Карітас-Київ» допомагав і допомагає не лише киянам, але й внутрішньо переміщеним особам, як команда організовує логістику і справляється із величезним навантаженням, розповів «Вечірньому Києву» директор київського Карітасу, отець Роман Сиротич.

— Пане Романе, як ваш фонд і особисто ви зустріли початок війни?

— Ми працюємо давно, пережили часи пандемії, але саме 24 лютого вперше постало питання «Що далі»? Ми не мали на це відповіді довгий час. До середини березня я ще сподівався, що війна має зупинитися так, як почалася — раптово і одномоментно.

У нашій системі фонду «Карітас» є відділення у багатьох областях України, і ми мали менеджерів із безпеки, з якими зустрічалися ще до війни. Певні Карітаси готувалися до евакуації, наприклад, у Маріуполі, Краматорську. Києву порадили бути готовими, але особисто я скептично ставився до цього, не готував ні документів, ні тривожних валіз.

— Яка діяльність фонду була пріоритетною у перші тижні війни?

— Перше, на чому ми одразу зосередили увагу — це харчування для пасажирів Центрального залізничного вокзалу, які проїжджали транзитом. Пізніше у березні в співпраці з Шевченківською районною адміністрацією Києва підготували приміщення для людей, які прибувають на вокзал. У цьому шелтері, який розташовувався біля вокзалу, можна було отримати одяг, поїсти та взяти харчі в дорогу, а також за потребою переночувати. А згодом там розмістився центр, звідки ми розвозили продукти у різні частини Києва.

Також на головній локації київського «Карітас», що в Дніпровському районі, ми готували їжу і розвозили її по укриттях, де переховувались люди. Ми вже багато років маємо благодійну їдальню і за рахунок цього могли допомагати з харчуванням.

— У цей небезпечний час, як вам вдавалося організовувати логістику?

— Ми налагодили у Київ досить непогане постачання продуктів, засобів гігієни та одягу. Перевозили спочатку машинами, а коли такої можливості вже не було, то завдяки Укрзалізниці доставляли потягами і розвантажували на вокзалі. У нас була домовленість із Патріаршим собором Воскресіння Христового на лівому березі, у якому були великі підвали і приміщення. Туди цілими фурами розвантажували продукти і речі, які звідти вже розвозили по всьому місту.

Як тільки українські війська звільнили окуповані міста Київської області, то допомога одразу поїхала автомобілями у Ірпінь, Бучу, Гостомель, Іванків.

— Як ви розуміли обсяг потреб для людей у містах Київської області?

— Насамперед ми завжди відштовхуємось від того, що маємо. Але навіть попри це ми повинні розуміти, скільки треба чого завозити. Тому координували діяльність із волонтерами із тамтешніх територій, а також із місцевою владою — адже у неї є найточніші дані.

— Щодо співпраці з місцевою владою — у вас були спільні проєкти?

— Одне з останніх — відновлення пошкодженого житла в Ірпені, адже напередодні зими це питання є критичним. Суть ініціативи полягає у тому, що інженери приходять у домівки з розбитими дверима або вікнами, роблять заміри, після чого приїжджає фірма і ставить вікна та двері. Порогова сума робіт — до 60 тисяч гривень.

Ми почали надавати таку допомогу на початку серпня і станом на сьогодні в Ірпені вже 140 домогосподарств, в яких було неможливо було жити, повністю відновлені. Ми не шукаємо цих людей самостійно, а лише завдяки координації з місцевою владою.

Також ми починаємо допомагати опалювальними матеріалами тим людям, у яких повністю знищене житло і не мають газу, тому їм доводиться жити у прибудові. Для цих людей будуть закуплені дрова на всю зиму. Сподіваємося, до кінця вересня 500 домогосподарств у Броварському районі, оскільки там багато людей, які цього потребують.

У Києві ми теж постійно співпрацюємо із владою і соціальними службами. Вже кілька років за співробітництва із керівництвом Дніпровського району годуємо гарячими обідами бездомних і стареньких — по 70-100 людей на день.

— А щодо допомоги вашому фонду? З початком війни багато киян стали волонтерами, щоб якось підтримати інших у критичні моменти.

— Справді, у лютому-березні були такі обсяги роботи, що наша команда не могла їх виконати. Крім того, частина працівників поїхала з родинами на захід України. Станом на зараз майже всі повернулися, але на початку війни в нас дуже не вистачало людей. Тому велика подяка волонтерам, людям, які самі зверталися, щоб допомогти.

Центр, який ми створили на вокзалі, повністю опікувався руками волонтерів, від нас була лише координація дій із Укрзалізницею. Люди самі приймали, сортували і розвантажували одяг і продукти, бувало, по чотири вагони за лічені години. А волонтери-чоловіки розвозили ці продукти на автомобілях по Києву.

— На кого в першу чергу зосереджена допомога вашого фонду — тоді, під час активних бойових дій біля столиці, і зараз?

— Першочергової допомоги потребували кияни, які належали до вразливих груп населення — люди похилого віку, особи з інвалідністю.

На внутрішньо переміщених осіб робили акцент тоді, коли люди вже почали цілеспрямовано переїздити до Києва — у квітні, коли ворожі війська вже не стояли під містом. Наразі у «Карітас-Київ» маємо 30 тисяч зареєстрованих осіб, які є переселенцями. Всім, звичайно, допомогти неможливо, але намагаємося з усіх сил.

У нас є постійний напрямок діяльності — домашня опіка, догляд «на дому» стареньких і людей з інвалідністю. Робота з дітьми — теж важлива складова, у нас є мобільні команди, які проводять заняття у різних місцях Києва. Крім того, зараз і кияни, і переселенці потребують юридичної допомоги — відновлення документів, наприклад. Також для всіх охочих проводимо психологічну підтримку.

Практично щодня фонд роздає продукти харчування, засоби гігієни і теплі набори на основній локації у Дніпровському районі. Приймаємо в середньому по 100 людей на добу. У інших чотирьох областях приблизно такі ж показники, іноді по 500-600, це залежить від логістики.

— Як люди, які потребують допомоги, можуть звернутися безпосередньо до вашого фонду?

— Попри те, що ми співпрацюємо із різними організаціями, але все ж намагаємося працювати напряму з людьми. Оскільки маємо дуже багато звернень, то зараз реєструємо звернення виключно за телефоном +38 (098) 189-35-15 (з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 18:00). Серед всіх заявок найчастіше обираємо людей із соціальних категорій, дітей з інвалідністю, неповні сім’ї, бо, на жаль, не можемо допомогти абсолютно всім, хто потребує.

Коли ми говоримо про те, чим займаємось і як допомагаємо, то робимо це з метою популяризації благочинності. Це своєрідний стимул для людей, які хочуть долучитися до добрих справ і нарешті зважитися стати волонтерами або благодійниками. Особливо у теперішній воєнний час це є важливим.