Пані Оксана — киянка у третьому поколінні, філологиня, викладачка, людина великого кругозору й щирої любові до української культури. Її батьки були лікарями, а дідусь — філологом, тож любов до слова та знань супроводжувала її з дитинства. У школі найбільше захоплювали гуманітарні науки, особливо мови та література, тому згодом пані Оксана вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а після завершила аспірантуру в Академії наук.
У різні роки вона викладала українську ділову мову у вищих навчальних закладах Києва — як українським, так і іноземним студентам. Серед її студентів були й діти відомих людей. Та найбільше пані Оксана любить згадувати не статуси, а атмосферу своїх студентських років — часів, коли українська мова та традиції часто зазнавали спрощення й замовчування. Вона пригадує, як студенти потайки шукали першоджерела, читали заборонені тексти, намагалися берегти культуру та мовні традиції, попри страх і постійний контроль.
«Треба було бути дуже обачними, бо в групах були люди, які доносили», — згадує пані Оксана.
Попри проблеми із зором, вона завжди вела активне життя: багато працювала, подорожувала, відвідувала театри, музеї, оперні постановки в Україні та за кордоном. Під час розмови пані Оксана із захопленням ділиться враженнями від відвідування театру Ла Скала, згадує Барселону, українську драму, акторів та літературу.
Чотири роки тому після складної операції на катаракті почалися ускладнення, і зір поступово погіршувався. Сьогодні пані Оксана не бачить. Вона зізнається, що звикнути до нової реальності було непросто, особливо для людини, яка завжди жила активно та самостійно.
У той період великою підтримкою став сусід, який майже щодня допомагав із побутовими справами, супроводжував до магазину, лікарні, разом вони відвідували храм УГКЦ на Аскольдовій могилі. На жаль, два роки тому його не стало.
Згодом подруга пані Оксани, яка нині мешкає у Португалії, допомогла знайти організацію, що могла б підтримати її у повсякденному житті. Так пані Оксана стала підопічною «Карітас-Київ».
Сьогодні важливою частиною її життя є підтримка соціальної фахівчині Галини. Пані Оксана з усмішкою каже: «Без Галини — як без рук». Це не лише допомога по дому чи супровід до лікаря, банку, магазину або аптеки. Це ще й тепле людське спілкування, підтримка та спільні інтереси.
Разом вони говорять про літературу, етнографію, подорожі, діляться враженнями про різні країни та навіть вдосконалюють англійську мову, адже пані Оксана має диплом філолога англійської мови.
Нині одним із головних джерел інформації для неї є радіо. Але, як зізнається пані Оксана, добра розмова іноді значить значно більше.
«Мені дуже пощастило з Галиною», — говорить вона з теплотою.
І навіть сьогодні, попри всі труднощі, пані Оксана залишається людиною світла, глибини та живого інтересу до життя. Її історія — про силу культури, людяність і важливість підтримки, яка допомагає не просто долати труднощі, а зберігати гідність, цікавість до світу й радість спілкування.
Ми у Карітас-Київ віримо, що турбота про людей похилого віку — це насамперед про людські стосунки, повагу та підтримку у щоденному житті. Для багатьох підопічних важливими стають не лише допомога з побутом чи супровід до лікаря, а й звичайна розмова, можливість поділитися спогадами, відчути увагу та небайдужість.
Історія пані Оксани — приклад того, як соціальна підтримка допомагає людині не залишатися наодинці зі своїми труднощами, зберігати активність, інтерес до життя та внутрішнє світло, яким вона продовжує ділитися з іншими.
