Для частини підопічних Карітас, дійству передувала півторигодинна прогулянка центром міста – чудовими осінніми скверами, вечірнім Хрещатиком. Діти радо шуміли та бігали алеями Маріїнського парку, збирали листя і продавали його перехожим (щоб кинути монетку й загадати бажання біля Царівни-Жаби). Деякі світлини, як завжди, – до Вашої уваги:
|
|
|
|
|
Маріїнський парк. Упіймані в польоті. |
Царівна-Жаба: міська скарбниця бажань. |
На Прорізній.Читаєм програмку. |
Для Карітасу стали традицією краєзнавчі прогулянки, під час яких діти слухають цікавинки про історію міста, його видатних мешканців, знайомляться з пам’ятками, самостійно фотографуються. Цього разу в такій прогулянці взяли участь семеро школярів із незаможних багатодітних родин. Серед них і дівчата, що виступали на останньому з наших концертів. Останній тиждень жовтня для них – канікули у школі, і в цей короткий проміжок часу вдалось багато зробити для розвитку їх обдарувань. Але найбільше користі, звичайно, дав цей театральний вечір.
Загалом 12 дітлахів у супроводі дорослих відвідали Молодий театр. Не мистецьке, а духовне дійство запропонували тимурівці: не виставу, а драму-проповідь. Немає сенсу переказувати її зміст, а от враження вона справила таке, що ми вже плануємо волонтерську акцію в лікарні. До речі, наші дітлахи в глядацькій залідобре себе проявили. Принаймні, були чемніші, ніж деякі запрошені особи, що плескали в долоні, де треба й де не треба, та філософствували біля сцени.
Для працівників цей вечір теж був дуже повчальним. Зрештою, слова наведені на початку статті можна застосувати і до соціальних хвороб. Серед наших задач є така: відновити поняття щасливого життя та віру в його можливість для тих, хто щодня стикається з бідами, бідністю, проявами несправедливості та жорстокості.
Карітас посприяв поселенню харків’ян, тож, хоч вони зранку до вечора працювали (репетиції, вистава), вдалось побачити їх і у звичайних обставинах, і на сцені. Таке порівняння дозволило зрозуміти слова художнього керівника тимурівців, В. Сидіна: “Це – не звичайна вистава. Ви не побачите нічого вигаданого. Тут справжні людські долі, документальні фото та малюнки. Діти майже не грають, а показують самих себе. От і думайте, чи варто аплодувати..” Справді, звичайні підлітки та діти: жваві, веселі, дружні та чемні, – нічим не відрізняються від своїх юних глядачів. Різниця лише в розумінні, що “..повернути дитині віру – це можемо ми. Кожен з нас.“