Коли ми говоримо про підтримку сімей захисників, то часто уявляємо матеріальну допомогу. Але є видимі виклики, а є ті, про які не прийнято говорити вголос — тотальне емоційне виснаження, страх не впоратися самотужки і момент, коли у мами багатодітної родини просто закінчуються сили, щоб підвестися з ліжка.
Це історія Інни Артемчук — мами, дружини військового, яка пройшла шлях від повної розгубленості до повернення контролю над своїм життям завдяки психологам «Карітас-Київ».
Я думала, що допомога потрібна дітям. Виявилося — починати треба з себе
Мій чоловік мав повне право на відстрочку від служби як батько чотирьох дітей, — розповідає Інна. — Але на початку повномасштабного вторгнення ми з малечею місяць прожили в окупації. Це загартувало його рішення: він обрав шлях стати на захист країни та своєї родини.
Тоді жінка залишилася одна і просто не знала, як впораюся в умовах війни. Найважчим випробуванням стали не побутові труднощі, а дитячі сльози. Коли діти щовечора плачуть і запитують, коли тато буде вдома, серце крається. Потім додалися підліткові кризи у старших, непорозуміння
Втома накопичувалася непомітно, поки не перетворилася на глуху стіну. Дійшло до того, що вранці пані Інна фізично не мала сил піднятися, щоб приготувати сніданок і зібрати дітей до школи. Замість терпіння з’явилися зриви — жінка почала кричати на дітей, доводила себе до істерик, якщо чоловік чи малеча вчасно не відповідали на дзвінки. Коли її викликали до школи через зауваження вчителів, першою реакцією був розпачливий крик. Тоді пані Інна зрозуміла: треба шукати допомогу. Вона йшла в Карітас із думкою, що психолог потрібен її дітям. Але виявилося, що рятувати треба було насамперед її саму.
Крок назустріч, який змінює все
Про можливість отримати психосоціальну підтримку в Карітас-Київ Інна дізналася з соцмереж. Спочатку була відмова — фонд не обслуговував район, де мешкала родина. Проте організація працює за принципом людиноцентричності: щойно з’явилася технічна можливість розширити географію проєкту, кейс-менеджери самі зателефонували жінці й запросили її на консультації.
Моєю психологинею стала Ілона. Вона не просто слухала, вона ділилася прикладами зі свого життя, давала практичні методики, — ділиться Інна. — Я дивилася на неї й думала: “Якщо вона змогла це пройти, то і я зможу”. Головне — діяти маленькими кроками. Найважливішим у терапії було зрозуміти, що саме зі мною відбувається. Коли я розібралася у своїх емоціях, усе навколо — поведінка дітей, тривога за чоловіка — теж стало зрозумілим. Я навчилася з цим справлятися.
Власні маленькі перемоги заради великої цілі
Найважливіші зміни відбулися у сфері емоційної саморегуляції та взаємодії з рідними. Тепер, якщо чоловік чи діти не відповідають вчасно на дзвінки, Інна вміє раціонально опановувати тривогу, відганяючи панічні думки. Докорінно змінилася і її реакція на зовнішні стресори. Якщо раніше зауваження від шкільних учителів чи директора викликали у неї розпачливий крик, то тепер вона здатна уважно вислухати педагогів, а вже вдома спокійно, у форматі довірливого діалогу, обговорити ситуацію з дітьми та пояснити їм помилки.
Сьогодні найбільшою особистою перемогою Інна вважає навичку відловлювати негативні думки та замінювати їх конструктивними, не драматизуючи обставини й знаходячи щось добре в кожному дні. Системні візити до психіатра стали природною та плановою частиною її відновлення, що вже дає чіткий медичний прогрес.
Повернення емоційної стабільності однієї мами мало каскадний ефект для всієї родини: це захистило дітей від вторинної травматизації, нормалізувало мікроклімат у домі та створило той самий надійний, спокійний тил, який так необхідний українському захиснику на передовій. Для фахівців Карітас-Київ цей кейс став ще одним підтвердженням того, що вчасно протягнута рука допомоги здатна запустити незворотні процеси зцілення та повернути людину до повноцінного життя.