Олег Олексійович народився у Києві та прожив тут усе своє життя. У свої 74 роки він має три освіти, повагу серед своїх колег та добрих приятелів навколо. Але найбільше чого він потребує – це опіки та любові, якої він уже не може отримати від своїх рідних.
Син пана Олега загинув у російсько-українській війні, боронячи нашу державу. Більше нікого з близьких у нього немає. Кількома роками раніше чоловік потрапив в ДТП, і відтоді його життя змінилося безповоротно. Олег Олексійович потребує постійного догляду та допомоги у домашніх справах.
«У мене є три вищих освіти: легка промисловість, технічна і медична. Я працював лікарем-раділогом. Робота небезпечна, і рік роботи рахують за два, тому на пенсію був змушений піти в 50 років. Незадовго після – потрапив в автомобільну аварію і зламав хребет, тому не міг ходити», – розповідає Олег Чернишев.
Чоловік працював у напрямі променевої терапії. Він розумів, що робота складна, вимагає клопіткого дослідження, але він міг рятувати життя. Саме тому був щасливий зробленим раніше вибором професії.
«Я працював в Національному інституті раку. Опромінював в основному жінок, тому що найчастіше лікував пацієнток з діагнозом раку шийки матки. Мені дуже подобалося працювати. Я лікував від душі. Лікарі казали, що людина з таким діагнозом може прожити лише 2-3 місяці, та після після променевої терапії, ще прожили 5 років. У моєму кабінет була бетонна, що мала ширину 1,5 м, а двері були виготовлені з свинцю на колесах», – пригадує пан Олег.
Попри свої досягнення у науці та відданість роботі, Олег Чернишев від держави отримав дуже маленьку пенсію, якої не вистачає навіть на прожиття і тим паче на лікування.
«Пенсія у мене маленька – 3 тисячі гривень. Але коли мій син загинув на війні, то мені підвищили пенсію, як члену сім’ї загиблого. Також прислали мені такий лист з інформацією про ті пільги, які я маю», – зауважує чоловік.
Сина Олег Олексійовича спочатку вважали безвісти пропавшим. Чоловік всіма силами намагався знайти його. Пізніше повідомили, що сина вбили і поховали у братній могилі. Пан Олег домігся того, щоби його сина перепоховали окремо. Та стан здоров’я, який у Олега Олексійовича було нестабільним, став також погіршуватися, і це вимагало великих коштів на лікування.
«Моєму Льошці дали нагороду «Звання Героя України». До того, як я оформив всі документи після смерті сина, я мусив заплатити великі кошти за ліки та операції. У мене катаракта, тому операція на очі коштувала 15 тисяч гривень, також потрібно було лікувати зуби, що коштувало 100 тисяч гривень. А ще санаторії та реабілітація після коштової операції на хребет. У мене не було таких грошей, тому я у заставу залишив квартиру. Через борги зараз я вважаюся без квартири, але мені керівництво банку дозволило жити тут до смерті, а після її заберуть», – розповідає Олег Чернишев.
З благодійним фондом «БФ «Карітас-Київ» пан Олег познайомився навесні минулого року. Зараз він є бенефіціаром нашого Фонду та дуже радіє, що має таких добрих помічників.
«Я познайомився з Артемом, працівником БФ «Карітас-Київ», в Управлінні праці та соціального захисту населення. Від держави я отримав доглядальницю. Спочатку я зрадів, але дівчина дуже лінилася і не завжди хотіла допомагати з усіма хатніми справами. Пізніше я втратив квартиру, і доглядальницю, за рішенням комісії Управління праці та соціального захисту, теж. Артем ж сказав, що може допомогти мені. Так я познайомився з вашим Фондом. Тепер мені допомагає Юля, і я їй дуже дякую. Вона допомагає з усім, про що б не попросив. Ставиться до всього відповідально та старанно. Карітас – це чудо в моєму житті. Дякую вам велике, нехай вас Бог оберігає, і звісно бажаю нам усім перемоги!» – з усмішкою каже пан Олег.