Міжнародне волонтерство — це не лише про допомогу. Це про зустріч людей, культур і досвідів, про взаємну підтримку та солідарність, яка долає кордони.
Саме таким став досвід Сільвії Опрісніг — волонтерки з Австрії, яка приїхала до України та долучилася до діяльності Карітас-Київ.
Сільвія живе у Зальцбурзі та працює у Міністерстві освіти Австрії. Вона навчалася на факультеті психології, а в майбутньому планує працювати психотерапевткою. Її професійний та волонтерський досвід уже багато років пов’язаний із людьми, зокрема дітьми та підлітками, які пережили вимушене переміщення.
Її перший волонтерський досвід датується 2015 роком — тоді Сільвія допомагала біженцям із Сирії. Після початку повномасштабної війни Росії проти України вона долучилася до допомоги українцям, які прибували до Австрії.
Під час перебування в Україні Сільвія стала частиною волонтерської спільноти Карітас-Київ: проводила зустрічі для дітей та підлітків, розповідала про Австрію, її культуру і традиції, долучалася до майстер-класів, арттерапевтичних занять та фестивалю «Почайна: державність, соборність, витоки».
Ми поговорили із Сільвією про її знайомство з Україною, міжнародне волонтерство, людяність і те, як навіть невелика допомога може впливати на життя людини.
— Сільвіє, розкажіть трохи про себе.
— Мене звати Сільвія, я живу у Зальцбурзі, Австрія. Працюю у Міністерстві освіти. Зокрема, маю стосунок до проєкту PISA — міжнародного дослідження якості освіти, яке оцінює знання та навички 15-річних підлітків у читанні, математиці та природничих науках.
Я навчалася на факультеті психології, а в інституті керую відділом науки. У мене є донька, їй 28 років. Вона актриса та вихователька, живе в Мюнхені. Я дуже нею пишаюся.
— Коли ви вперше дізналися про Україну?
— Уперше я почала багато читати про Україну у 2014 році, коли Росія окупувала Крим. Я читала новини й не могла зрозуміти, чому це сталося.
А потім Україна увійшла в моє життя ще й через музику. Я дуже люблю музику, особливо фортепіано. Якось на YouTube я натрапила на виступ українського піаніста й композитора Євгена Хмари. Його творчість дуже мене вразила, і він став моїм улюбленим композитором. Я завжди хотіла потрапити на його концерт.
Після початку повномасштабного вторгнення я почала ще більше цікавитися Україною. Дивилася документальні фільми, вивчала українську історію, слухала лекції істориків, зокрема Тімоті Снайдера.
У школі ми майже не вивчали історії України. Ми знали переважно історію Європи та Радянського Союзу. Тому мені було важливо самостійно дізнатися більше.
— Як у вашому житті з’явився Карітас?
— Коли почалася повномасштабна війна, я вирішила допомагати українцям, які приїжджали до Австрії.
Я прийшла на залізничний вокзал у Зальцбурзі. Саме там Карітас Австрії зустрічав людей, які рятувалися від війни, допомагав їм із розселенням, облаштуванням, інформацією та подальшим маршрутом. Я спрямовувала українців до пункту Карітасу на вокзалі, де вони могли відпочити, зарядити телефон, отримати необхідну інформацію та зрозуміти, що робити далі. Саме тоді я побачила, наскільки важливою може бути допомога в перші години після приїзду в чужу країну.
— Коли ви вперше почали займатися волонтерством?
— Мій перший досвід був ще у 2015 році, коли я допомагала біженцям із Сирії.
Для мене це було важливо і з професійної точки зору, адже я вивчала психологію. Я займалася з підлітками, які втратили свій дім. Тому для мене волонтерство — це не лише про допомогу речами чи організаційними питаннями. Це також про присутність поруч із людиною, про спілкування, підтримку і відчуття, що ти не один.
— Коли ви вперше приїхали в Україну?
— Уперше я приїхала до України у грудні 2022 року на запрошення Євгена Хмари, щоб відвідати його концерт. Моє перше враження було дуже особливим. Україна нагадала мені Австрію приблизно 30 років тому: дороги, балкони, будинки, вулиці. Мені це здалося дуже милим і знайомим. Але найбільше мене вразили люди. Я звикла, що в Австрії кожен дуже незалежний і багато чого робить самостійно. В Україні я постійно відчувала бажання людей допомогти мені як жінці, подбати про мене. Мені здається, що ми в Австрії трохи втратили цю людяність у повсякденному спілкуванні. Ми стали дуже незалежними, але іноді забуваємо, як важливо просто подбати про іншу людину.
— Ви також вивчаєте українську мову. Розкажіть, чому це для вас важливо?
— Так, я вивчаю українську мову і вже досить добре нею розмовляю. Для мене було важливо мати можливість, перебуваючи в Україні, краще розуміти людей. Мова — це не лише слова. Це можливість краще відчути людину, зрозуміти її думки, емоції та культуру. Моя вчителька української мови живе у Києві. Ми займаємося онлайн, і завдяки цьому я можу продовжувати навчання, навіть тоді, коли перебуваю в Австрії.
Коли я приїжджаю в Україну, для мене дуже важливо використовувати українську у спілкуванні. Я розумію, що ще не все можу сказати правильно, але хочу вчитися. Мені здається, що коли ти намагаєшся говорити мовою людей, яких хочеш підтримати, це теж прояв поваги. І для мене це частина мого шляху до кращого розуміння України та українців.
— Чи змінилося ваше сприйняття України після того, як ви почали вивчати українську?
— Так. Коли починаєш вивчати мову, ти відкриваєш для себе ще один рівень культури. Я починаю помічати слова, вислови, особливості спілкування. Це допомагає мені краще розуміти людей, з якими я зустрічаюся. Для мене це дуже важливо, тому що я не хочу бути людиною, яка просто приїхала в Україну на короткий час. Я хочу справді пізнавати цю країну, її історію, культуру та людей. Саме тому я продовжую вивчати українську.
— Яким був ваш досвід волонтерства разом із Карітас-Київ?
— У перший день я відвідала зустріч для волонтерів. Там познайомилася зі спільнотою волонтерів і фахівцями Карітас-Київ. Особливо мене вразило заняття з музикотерапії.
Пізніше я долучалася до різних активностей для дітей та підлітків. Розповідала про Австрію, її культуру, традиції та природу. Ми також відвідали інклюзивний простір, де разом готували традиційні австрійські страви. Я брала участь у фестивалі «Почайна: державність, соборність, витоки», де допомагала проводити майстер-класи для дітей і створювати для них безтурботну атмосферу дитинства. Також разом із фахівцями Карітас-Київ долучалася до арттерапевтичного заняття для дітей у Всеукраїнському центрі материнства та дитинства на Лук’янівці.
Для мене це був справжній досвід. Я мала можливість бути частиною різних спільнот, працювати з дітьми та підлітками, спостерігати за роботою фахівців і краще розуміти, як підтримка та безпечний простір можуть впливати на людину. Я навчалася на факультеті психології, а в майбутньому планую працювати психотерапевткою. Тому цей досвід для мене особливо цінний і стане частиною мого майбутнього професійного шляху.
— Що для вас означає саме міжнародне волонтерство?
— Для мене міжнародне волонтерство — це значно більше, ніж приїхати в іншу країну і допомогти.Це можливість зустріти людей, яких ти раніше не знав. Побачити їхнє життя, культуру, історію. Побачити країну не лише через новини, а через конкретних людей. Коли ти приїжджаєш як волонтер, відбувається обмін. Ти щось даєш, але водночас дуже багато отримуєш.
Я приїхала в Україну, щоб допомогти, але повертаюся додому з набагато глибшим розумінням українців, їхньої історії та культури. І я думаю, що саме такі особисті зв’язки дуже важливі. Вони руйнують стереотипи, допомагають краще розуміти одне одного і створюють міжнародну солідарність не на рівні абстрактних понять, а на рівні людських стосунків.
— Як ви думаєте, чи може невелика волонтерська допомога справді змінити життя людини?
— Не завжди можна одразу побачити результат. Зміни відбуваються крок за кроком. Людина приходить у спільноту. З нею хтось розмовляє. Її слухають. Вона разом із кимось щось робить — готує їжу, малює, грає музику, спілкується. І поступово в неї повертається жага до життя. Це не змінює весь світ одразу. Але це може змінити внутрішній світ конкретної людини. А потім ця зміна поширюється далі — від людини до людини. Саме так працює ланцюжок підтримки.
— Що найбільше вразило вас в українцях?
— Їхня щирість, вдячність, відкритість і тепло. А ще — жага до життя. Під час цієї поїздки я отримала досвід, якого неможливо отримати просто з новин. Я вночі була в укритті під час повітряної тривоги. Чекала, коли закінчиться атака. А коли все закінчилося — відчула величезну радість просто від того, що я жива, що можу вийти на вулицю і випити каву. З одного боку — війна, загибель людей, небезпека. А з іншого — українці продовжують жити. Вони працюють, зустрічаються, спілкуються, сміються, створюють щось нове. Це мене дуже вражає.
— Що ви заберете із собою в Австрію після цієї поїздки?
— Я забираю із собою набагато глибше розуміння України. Я дізналася більше про українську історію, культуру і людей. Звичайно, це лише маленька частина, але для мене вона дуже важлива. Також отримала досвід, який зможу використовувати у своїй майбутній професійній діяльності, долучалася до різних спільнот, працювала з дітьми та підлітками, брала участь у різних заняттях і бачила, як люди взаємодіють та підтримують одне одного.
Я думаю, що міжнародне волонтерство саме про це — про можливість бути поруч, підтримати, почути і побачити одне одного. Іноді для цього не потрібно робити щось надзвичайне. Іноді достатньо просто бути поруч із людиною в потрібний момент. Саме з таких маленьких моментів і народжується велика солідарність.
Дякуємо за солідарність, яка не має кордонів
Карітас-Київ щиро дякує Сільвії за її час, відкритість, професійний досвід і готовність бути поруч із дітьми, підлітками та нашими спільнотами.
Ми вдячні за кожну зустріч, кожну розмову, кожен майстер-клас і кожну мить, яку вона подарувала нашим бенефіціарам.
Для нас міжнародне волонтерство — це важлива частина підтримки людей, які переживають наслідки війни. Адже іноді соціальна підтримка починається не з великих ресурсів, а з простого людського контакту: почути, підтримати, провести час разом, подарувати новий досвід і відчуття, що ти не один.
Ми переконані, що такі зустрічі мають значення для обох сторін. Українські діти та родини отримують нові знання, емоції, досвід спілкування та підтримку, а міжнародні волонтери мають можливість краще пізнати Україну — її людей, культуру та реалії життя під час війни.
Дякуємо Сільвії за цю зустріч культур і людей. Дякуємо за довіру, небайдужість і солідарність.
Ми віримо, що міжнародне волонтерство допомагає будувати мости між країнами, зміцнювати взаєморозуміння та нагадує: підтримка не має кордонів.
