Якщо говорити про демографічні аспекти ВІЛ/СНІД проблеми, необхідно відзначити, що найуразливішою до цього захворювання є група молодих людей від 15 до 35 років, і це в умовах, коли смертність в цілому перевищує народжуваність. В результаті найбільш активна і працездатна частина суспільства знаходиться під загрозою виключення з соціального контексту. Окрім природних проблем, обумовлених фізіологічним станом хворих, в разі ВІЛ-інфекції до цих проблем додаються психологічна і соціальна стигматизація з непередбачуваними наслідками, як для самого хворого, так і для тих, хто його оточує.
Церкви та релігійні організації, як частину суспільства, як живий соціальний організм не може не турбувати проблема ВІЛ/СНІДу. Вони не можуть не дати свою духовно зважену і пережиту відповідь на питання, яке поставлене перед всім суспільством: як допомогти людям, які сьогодні іноді опиняються в повній соціальній і психологічній ізоляції, людям, життя яких знаходиться перед лицем смерті, що насувається; як здолати нове найбільш витончене розділення людей за їх соматичним статусом; нарешті, як допомогти суспільству, в якому можливості держави обмежені, а іноді неефективні, а моральні основи підірвані. Першою і природною реакцією Церков і релігійних організацій є здійснення духовно-психологічної опіки страждаючих цією недугою людей. Налагоджується робота і з родичами хворих, що також потребують особливого духовного піклування і підтримки. Багатьом хворим після спілкування з священнослужителем простіше знайти своє місце в житті. Беручи участь нарівні з іншими прихожанами в молитовному житті, вони знаходять духовний спокій і гармонію.
Ще один аспект церковної участі в проблемі ВІЧ/СНІД є професійна соціальна і психологічна допомога ВІЛ-інфікованім і наркозалежним.
Сьогодні вже ні в кого не викликає сумнівів, що формування суспільної свідомості на духовних основах, створення морального клімату, сприяючого соціальній реабілітації ВІЛ-інфікованіх, взаємодія з фахівцями різних галузей, участь в роботі професійних організацій і просвітницька діяльність є тими головними складовими соціального служіння Церков та релігійних організацій, які найбільш витребувані в суспільстві. Найбільш корисною є участь священнослужителів у програмах профілактики, особливо в середовищі молоді.
Нажаль, зараз акцентують увагу на використання презервативів і називають це «безпечною поведінкою», ототожнюючи тим самим здоровий спосіб життя з використанням презервативу, а не з дошлюбною стриманістю та вірністю у шлюбі. А слід наголосити на фундаментальній важливості ціннісних і морально-етичних орієнтирів у профілактичній роботі з дітьми та молоддю. В інформаційних кампаніях в першу чергу повинні пропагуватися «стриманість» (свідомий початок статевого життя в більш старшому віці) та «вірність». Також слід підкреслити некоректність використання терміну «безпечна поведінка», оскільки використання презервативів не надає 100% гарантії запобігання інфікування, а лише зменшує його ризик. А пропагування та «популяризація» їх використання, як способу «безпечної поведінки» стає фактично пропагуванням раннього початку статевого життя і дошлюбних та позашлюбних статевих стосунків.
Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій наголошує на тому, що профілактичні програми і кампанії повинні ґрунтуватися на повазі прав та гідності людини і пропагувати традиційні духовні, морально-етичні та культурні цінності, а зокрема утримання від раннього початку статевого життя і стриманості від до- та поза- шлюбних статевих стосунків, що є також найефективнішими засобами профілактики ВІЛ/СНІД.
Особливо хочеться наголосити на прогрес роботи Церков та релігійних організацій в напрямку подолання епідемії ВІЛ/СНІД протягом 2008 – першої половини 2009р. Вперше позицію Церков та релігійних організацій було враховано при затвердженні Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки (повний текст надається у цій збірці); частина Церков розробили та затвердили внутрішньоконфесійні документи/звернення щодо епідемії ВІЛ/СНІДу; продовжуються цільові інформаційно-просвітницькі програми серед священнослужителів, учнів духовних шкіл, недільних шкіл та прихожан; покращується інформаційне висвітлення діяльності Церков та релігійних організацій як в інтернет ресурсах, так і шляхом видання брошур та буклетів. В найближчий перспективі планується проведення тренінгів для церковних журналістів та представників прес-служб Церков та релігійних організацій, а також проведення спеціалізованих тренінгів із навичок психологічного консультування ВІЛ-інфікованих та членів їх родин.
Одним із нових напрямків роботи стало проведення регіональних міжцерковних нарад/круглих столів в обласних містах України. Це особливо актуально в тих регіонах, де представники Церков та релігійних організацій не залучаються до роботи до міських/обласних рад з протидії ВІЛ/СНІДу, а також сприяє посиленню спільної позиції Церков в роботі, спрямованій на подолання епідемії.
До середини 90-х років здавалося, що поширення ВІЛ-інфекції в Україні не є серйозною загрозою, оскільки зареєстровані випадки були нечисленними. Так продовжувалося до 1995 року, коли відбувається різкий стрибок в розвитку епідемії, через те, що вірус почав поширюватись в середовищі споживачів ін’єкційних наркотиків, і з того часу кількість ВІЛ-позитивних починає поповнюватися в основному за рахунок представників цієї групи. З часом ВІЛ змінює своє обличчя, епідемія почала виходити з груп ризику – користувачів ін’єкційних наркотиків та гомосексуалістів, і на сьогодні гетеросексуальний шлях передачі в більшості регіонів України є домінантним.
Робота із подолання епідемії потребувала залучення зус
иль численних державних та громадських організацій, серед яких Церкви та релігійні організації. Проте, Церкви та релігійні організацій України, об’єднані в рамках Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій, в переважній своїй більшості, змогли активно долучитись до програм подолання епідемії ВІЛ/СНІДу лише на початку 2000-х років (табл. 1).
ДОВІДКА. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (далі – ВРЦіРО) утворена у грудні 1996 р. як представницький міжконфесійний консультативно-дорадчий орган з метою об’єднання зусиль релігійних та відповідних громадських організацій з національно-духовного відродження України; координації міжцерковного діалогу як в Україні, так і за її межами; участі в розробці поточних та дострокових прогнозів з питань державно-конфесійних відносин та проектів нормативних актів з цих питань; здійснення комплексних заходів добродійного характеру.
ВРЦіРО функціонує на засадах рівності і рівноправ’я, поваги до внутрішніх настанов і традицій усіх діючих у рамках Конституції України релігійних організацій і є незалежною від будь-яких політичних партій, рухів, інших громадських формувань та їх керівних центральних органів.
ВРЦіРО не втручається у внутрішні справи релігійних і громадських організацій, у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації”, іншими актами законодавства та міжнародними договорами України у тій частині, що стосується релігійних організацій. Перелік членів ВРЦіРО надано в кінці цієї збірки.
Це обумовлено рядом об’єктивних причин, адже на початку 90-х років перед Церквами стояло питання про повернення та будівництво храмів, відновлення духовних навчальних закладів, підготовка священнослужителів та інші питання організаційно-господарчого характеру, а тому соціальна робота, хоча і проводилась, не була достатньо широкою та організованою. (див. табл. 1).
Табл. 1. Початок діяльності деяких Церков та релігійних організацій України в сфері подолання епідемії ВІЛ/СНІДу. За даними Галась М.О. „Аналіз спектру послуг, що надаються релігійними організаціями в сфері ВІЛ/СНІД”, 2007р.
| Назва релігійної конфесії | Термін діяльності у сфері ВІЛ/СНІД |
| Українська Православна Церква (Московського Патріархату) | з 2000 року |
| Українська Греко-Католицька Церква | з 2001 року |
| Римсько-Католицька Церква в Україні | з 1998 року |
| Українська Уніонна Конференція Церкви Адвентистів Сьомого Дня | з 2001 року |
| Всеукраїнський Союз Об’єднань Євангельських Християн-Баптистів | з 1993року |
| Українська Християнська Євангельська Церква | з 2003 року |
| Християне Віри Євангельської (П’ятидесятники) | з 1991 року |
| Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква | з 2004 року |
Церкви та релігійний організації є важливим інститутом громадянського суспільства та мають значний вплив в українському суспільстві. Адже, Церкви та релігійні організації продовжують користуватись найбільшою довірою у населення України (61,2% респондентів), про це свідчать результати дослідження, яке міжнародна компанія GfK Ukraine здійснила у березні 2009 року (більш докладно на сайті компанії gfk.com).
Ось деякі якості, що надають Церквам та релігійним організаціям особливого місця в суспільстві та зокрема в роботі з протидії поширенню епідемії ВІЛ/СНІД:
1. Всі Церкви та релігійні організації розглядають проблеми незахищених, уразливих верств населення, виходячи із загальних моральних принципів, співзвучних прагненню до справедливості, співчуття, солідарності, рівності і пошани. Більш того, цінності більшості людей у всьому світі засновані на релігійній вірі.
2. Церкви та релігійні організації дають людям світоглядний фундамент, допомагають віднайти гармонію і значення в хаосі стрімко змінного світу, хаосі, який часто сприймається як результат глобалізації і несправедливості світового порядку. Церкви та релігійні організації можуть пояснити сенс життя, смерті, надати людини вектор для сумлінного, відповідального та змістовного життя.
3. Церкви та релігійні організації ведуть суспільну діяльність, беруть участь в вирішенні важливих питань, пов’язаних з вибором стратегічних напрямів розвитку країни. Релігійні організації здатні виступати від імені цільових груп і мобілізувати суспільство. Церкви та релігійні організації – це структури, що мають великий людський ресурс у вигляді мотивованих служителів, вірян, волонтерів.
4. Церквами та релігійними організаціями давно створені інститути підтримки бідних, слабих, знедолених, хворих, нужденних. Релігійні громади з повагою відносяться до своїх керівників, бачать в них як духовних, так і суспільних лідерів. Рішення та звернення, що приймаються керівниками Церков та релігійних організацій є виваженими та не мають зворотної сили. Отже, релігійні лідери мають нагоду робити вплив на думки і поведінку людей. Останнім часом збільшується вплив Церков та релігійних організацій на молодь.
5. Церкви та релігійні організації мають чітко організовану ієрархічну структуру, часто присутні у найвіддаленіших селах і містечках.
На сьогодні є декілька напрямків роботи Церков та релігійних організацій в сфері подолання епідемії ВІЛ/СНІДу, це:
інформаційна та освітня діяльність (проведення семінарів/тренінгів для священнослужителів, учнів духовних шкіл, активних прихожан, видання інформаційних матеріалів, участь в громадських акціях) спрямована на профілактику та дестигматизацію;
реабілітація та ресоціалізація наркозалежних (через церковні центри реабілітації та ресоціалізації);
догляд і підтримка людей, що живуть з ВІЛ/СНІД (через пасторську допомогу та підтримку, домашню опіку людей, що живуть з ВІЛ, роботу з ув’язненими, представниками секс-бізнесу, „дітей-вулиць”).
Діяльність окремих Церков та релігійних організацій за кожним із цих напрямків не однакова та визначається наявністю матеріально-технічних ресурсів, кількістю підготовлених фахівців всередині кожної конфесії та готовністю до співпраці церковного керівництва на центральному та місцевому рівнях.
Для успішного представлення позиції Церков та релігійних організацій за підтримки ЮНЕЙДС, 2007 року розпочався міжконфесійний діалог, еволюція якого наведено нижче:
• 14 червня 2007 року – відбулась Міжконфесійна конференція «Формування міжконфесійної концепції і стратегії досягнення універсального доступу до профілактики ВІЛ/СНІДу, лікування, відходу і підтримці до 2010р»;
• 5 листопада 2007 року – відбулась Національна міжконфесійна нарада «Стратегічне планування і розробка робочого плану участі Церков і релігійних організацій в протидії епідемії ВІЛ/СНІДу»;
• 11 грудня 2007 року на засіданні Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій було затверджено розроблені раніше Концепцію і Стратегію участі Церков та релігійних організацій України у протидії ВІЛ/СНІДу;
• у лютому 2008 року створено Міжконфесійний ресурсний Центр з ВІЛ/СНІДу при Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій. Головна мета новоствореного Центру – протидія поширенню епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні на основі міжконфесійної взаємодії та співробітництва Церков та релігійних організацій України у форматі Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій.
• 9-10 червня 2008 року – відбулась Всеукраїнська міжконфесійна нарада «Конфесії України разом проти СНІДУ: від концепції – до спільних дій», – загалом ця зустріч засвідчила успішне завершення планування та розробки міжконфесійних програм та планів і необхідність розширення роботи міжконфесійного співтовариства в регіонах України, а також налагодження співпраці з колегами з країн СНД. Вперше було запрошено представників міжконфесійного співтовариства Росії та Білорусі, а за підсумками наради їм було вручено подячні листи з пропозицією подальшої співпраці;
• 20 жовтня 2008 року – зустріч представників Церков та релігійних організацій України з заступником Генерального секретаря ООН доктором Пітером Піотом, Виконавчим директором Об’єднаної Програми ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС). Представники ЮНЕЙДС чітко визначили статус Церков та релігійних організацій України, як важливих партнерів в сфері подолання епідемії ВІЛ/СНІДу;
• 1 грудня 2008р. – проведено спільну нараду з Міністерством охорони здоров’я України „Солідарність в сфері ВІЛ/СНІДу” в рамках якої було підписано меморандум про співпрацю в сфері ВІЛ/СНІДу, а знагоди дня солідарності з ВІЛ-інфікованими людьми проведено молитовний захід „Запалимо свічку надії”;
• 30 березня 2009р. – розпочато проведення низки адвокативних регіональних міжконфесійних круглів столів під загальною назвою „Посилення ролі Церков та релігійних організацій в регіонах України у профілактиці та контролю за епідемією ВІЛ/СНІД». Перші круглі столи було проведено в м. Донецьк, м. Севастополі (АР Крим), м. Запоріжжя, м. Дніпропетровськ. Планується, що до кінця 2009 року буде проведено ще ряд таких круглих столів, а загалом протягом 2010-2012 років – у всіх регіонах України. Головна мета круглих столів – залучення представників Церков та релігійних організацій регіонів України до формування політики, прийняття рішень та розподілу ресурсів в рамках регіональних програм подолання епідемії ВІЛ/СНІДу;
• травень-червень 2009р. – розпочато перемовини про співпрацю з міжнародною мережею INERELA+ (ВІЛ-інфікованих або таких, що працюють в сфері ВІЛ/СНІДу священнослужителів), міжнародною організацією Christian Aid в рамках проекту “Positive Faith Initiative”, що здійснюється спільно із Всеукраїнською мережею людей, що живуть з ВІЛ/СНІД;
• протягом 2009р. – вперше заплановано проведення тренінгів з ВІЛ/СНІД для представників церковних засобів масової інформації та прес-секретарів єпархій, а також проведення спеціалізованих тренінгів з навичок психологічного консультування для священнослужителів – представників міжконфесійного співтовариства, що працюють з ВІЛ-інфікованими у повсякденному служінні.
За підсумками міжконфесійної роботи, починаючи з 2007р. загалом було розроблено, розглянуто, прийнято, ухвалено такі документи:
1. Резолюція конференції „Формування міжконфесійних концепції та стратегії досягнення універсального доступу до профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу, лікування догляду та підтримки до 2010р.”;
2. Механізм представництва Церков та релігійних організацій в Національній Координаційній Раді з питань протидії ВІЛ/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням;
3. Механізм представництва Церков та релігійних організацій в Обласних (міських) Координаційних Радах з питань протидії ВІЛ/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням;
4. Концепція участі Церков та релігійних організацій України з протидії ВІЛ/СНІДу;
5. Стратегія участі Церков та релігійних організацій України з протидії ВІЛ/СНІДу;
6. Стратегічний план заходів участі міжконфесійного співтовариства України у протидії поширенню епідемії ВІЛ/СНІД в Україні”;
7. План участі Церков та релігійних організацій України з протидії ВІЛ/СНІДу на (2008-2010р.);
8. Підписано меморандум з МОЗ України про співпрацю в сфері подолання епідемії ВІЛ/СНІДу;
9. Підготовлено листи-звернення до голів місцевих адміністрацій та Церков та релігійних організацій, що надсилаються за підсумками регіональних адвокативних нарад/круглих столів.
10. Підписано рамочний меморандум про співпрацю в сфері подолання епідемії ВІЛ/СНІДу на 2009р. з Фондом Народонаселення ООН (UNFPA);
11. Планується підписання меморандумів про співпрацю з Мережею людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, ЮНЕЙДС, та, за успішних перемовин, з міжнародною мережею INERELA+.
Окрім зазначених заходів та документів, протягом останніх років Всеукраїнською Радою Церков та релігійних організацій, Міністерством охорони здоров’я України додатково було запроваджено ряд заходів та створено інституції, що не мають прямого відношення до сфери ВІЛ/СНІДу, проте чітко спрямовані на розвиток медичного душпастирства/капеланства:
• 17 квітня 2008р. в рамках виконання Міжгалузевої комплексної програми “Здоров’я нації” на 2002-2011 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України, наказом Міністерства охорони здоров’я України було створено Координаційну раду з паліативної та хоспісної допомоги при МОЗ України, до складу якої увійшли представники деяких Церков та релігійних організацій;
• 16 грудня 2008 року прагнучи до врегулювання засад взаємодії у справі гуманізації медичної опіки на основі поваги прав та гідності людини, традиційних духовних, морально-етичних та культурних цінностей, усвідомлюючи взаємну відповідальність за оздоровлення українського суспільства підписано угоду про співробітництво між Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій та Міністерством охорони здоров’я України;
• 4 червня 2009 року, відповідно до вищевказаної угоди між ВРЦ та МОЗ, відбулось установче засідання Громадської Ради при Міністерстві охорони здоров’я України з питань співпраці з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій в рамках якого було затверджено положення про Громадську Раду та обрано керівництво. Василь Князевич, міністр охорони здоров’я наголосив, що очікує поширення такого досвіду в регіони, та створення відповідних рад при обласних управліннях здоров’я. Головою Громадської ради було обрано академіка НАН України та Академії медичних наук України Кундієва Юрія Ілліча, а заступником голови Громадської ради – голову Комісії ВРЦ з питань соціального служіння, священика УГКЦ Андрія Нагірняка.
Розуміючи важливість всіх заходів, спрямованих на профілактику інфікування ВІЛ в суспільстві, Церкви та релігійні організації є прихильниками збалансованих програм, спрямованих на формування соціально відповідальної моделі поведінки. Це більшою мірою, відображено у принципах ABC-підходу та SAVE–моделі профілактики ВІЛ-інфекції.
ABC-підхід активно реалізується з 2000р. у США, а також дуже добре зарекомендував себе в країнах Африки (Уганда, Ботсвана та ін..), де програми пропаганди презервативів зазнали поразки. ABC (A – abstinence (стриманість від статевого життя до вступу у шлюб або більш пізній початок статевого життя), B – be faithful (вірність у шлюбі або у стосунках лише одному статевому партнерові), C – condom use (використання презервативів/бар’єрних засобів контрацепції) – підхід чітко визначає послідовність пропагування профілактичних заходів – де використання презервативів, останній – вимушений крок, після відтермінювання дебюту статевого життя та вірності одному статевому партнеру. Оскільки за даними ВООЗ ВІЛ/СНІД передається статевим шляхом, то найголовніше – змінити поведінкові стереотипи молоді, адже численні сексуальні зв’язки, ранній початок статевого життя збільшують ризик інфікування. А застосування бар’єрних засобів контрацепції не змінює статевої поведінки, це лише технічна особливість, яка, окрім того не знімає відповідальності за можливе інфікування (чи то через погану якість чи через неправильне використання презервативів).
ДОВІДКА. Теологічна (богословська) позиція та відношення до використання презервативів/бар’єрних засобів контрацепції варіює до певної міри у деяких Церков та релігійних організацій. Так, наприклад, достатньо ліберальною в цьому відношенні є Церква Адвентистів Сьомого Дня, і, навпаки, на даний час Католицька Церква висловлюється категорично проти використання вірними презервативів чи інших засобів та способів контрацепції. Ця позиція ґрунтовно висвітлена в енцикліці папи Павла VI “Humane vitae” („Людське життя”) з 1968 року. Недавно Папська Рада у справах охорони здоров’я почала готувати широке дослідження, щоб вияснити, чи може Церква дещо скорегувати свою позицію щодо заборони використання презервативів. На думку архієпископа м. Глазго Маріо Конті, таке рішення в жодному разі не слід трактувати як схвалення контрацепції Церквою, оскільки йдеться про їх використання не з метою контрацепції, а як засобу захисту від інфікування чи реінфікування. В традиції православних Церков по відношенню до бар’єрних засобів контрацепції іноді використовується принцип пастирської ікономії – тобто принцип рішення церковних питань з позиції особистісного підходу до прихожанина, коли зміст пастирської дії переноситься на можливі наслідки, це надає пастирю можливість приймати рішення, яке нібито на перший погляд порушує букву закону, але не протирічить його духу. Так, наприклад, відомі публічні доповіді священників Російської Православної Церкви, коли вони визнають, що дозволяють використовувати презерватив, коли до них звертається за порадою дискондартна пара, що перебуває у шлюбі.
У квітні 2006 року британська міжцерковна християнська агенція „Християнська допомога” – „Cristian Aid” задекларувала підтримку нової стратегії профілактики ВІЛ-інфекції, що позначається абревіатурою із чотирьох англійських літер та читається як SAVE – „БЕЗПЕКА” або „ПОРЯТУНОК”. SAVE інтерпретується як S – Safer practices, A – Available medications, V – Voluntary counseling and testing, E – Empowerment, тобто дослівно S – більш безпечна практика, A – доступне лікування, V – добровільне консультування та тестування, E – надання повноважень.
SAVE як модель профілактики ВІЛ-інфекції була запропонована організацією INERELA+. ЮНЕЙДС засвідчує, що обидві профілактичні моделі ABC чи SAVE є достатньо обґрунтованими та не виключають одна одну.
ДОВІДКА. INERELA+ – міжнародна мережа релігійних лідерів, що живуть з ВІЛ або таких, що працюють с сфері ВІЛ/СНІД. INERELA+ достатньо молода організація, оголошення про появу якої було зроблено у 2006 році, а офіційні установчі заходи проведено у 2008р на Міжнародній конференції з питань ВІЛ/СНІД у Мексиці. INERELA+ є міжнародним проектом ANERELA+ – Африканської мережі релігійних лідерів, що живуть з ВІЛ або таких, що працюють с сфері ВІЛ/СНІД. В 2009 році представники INERELA+ відвідали Україну та зробили оголошення про намір щодо початку роботи в Україні та Східній Європі. Під час зустрічі з представниками INERELA+ українська сторона відзначила, що український досвід та напрацювання Церков та релігійних організацій в сфері ВІЛ/СНІД є унікальними, так само, як і розвиток епідемії ВІЛ/СНІД має певні особливості в Україні. Тому звичайне перенесення або заполучення досвіду роботи Церков та релігійних організацій та стратегій роботи з ВІЛ/СНІД із інших країн та континентів на терени України є неприпустимим, проте потребує виваженого вивчення та підходу.
Підтримка діяльності Церков та релігійних організацій у їхній соціальній роботі та, зокрема, в роботі, спрямованій на подолання епідемії ВІЛ/СНІД є запорукою успішного подолання епідемії в майбутньому.