Херсон – гарне мальовниче місто України, розташоване на правому березі Дніпра. Усміхнені та щасливі люди мріяли про світле майбутнє для своїх дітей та близьких. На жаль, у Херсоні, як і в багатьох інших містах України, побував «руський мир».
Ця історія одна із низки тих, де за випадком долі врятувалася від окупації ціла сім’я.
38-річна Тетяна Компанєєць разом з чоловіком та шестирічною донькою Анічкою 12 лютого 2022 року поїхали відпочивати у Ворохту. Через тиждень мали повернутися до рідного Херсона, але наприкінці відпустки з Анею трапився нещасний випадок. Дитина отримала опіки шкіри на ніжках і була госпіталізована до місцевої лікарні. Лікарі хотіли направити дівчинку в опікове відділення Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, але не вийшло. Анічку з високою температурою виписали, і родина терміново хотіла повернутися до рідного міста.
На потяг сім’я Компанєєць сіла 24 лютого вранці в м. Надвірному.
Усі думки Тетяни були про її дитину, про те, як по приїзді додому вона знайде для дитини хірурга і відправить на реабілітацію. Але потяг затримувався в дорозі вже на три години і провідник, який звернув увагу на тяжкий стан дівчинки, порадив вийти родині на іншій станції, бо потяг змінив свій маршрут і до Херсона вже не доїхав. Уже тоді всі почали розуміти, що щось трапилося. Від своїх батьків, які залишилися в Херсоні, Тетяна і дізналася, що в Україні розпочалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації, а її рідне місто – окуповано…
Так розпочалася історія сім’ї з чистого аркуша паперу.
– Тетяно, розкажіть, будь ласка, як склалася доля вашої родини надалі?
– Спочатку ми приїхали в м. Сміла Черкаської області. Протягом трьох місяців доводилося адаптуватися до нового життя. Нічого не маючи з собою: ні речей, ні необхідного одягу, ми вимушені були звернутися по допомогу до місцевого Будинку культури. Хочу подякувати смілянам за допомогу, яку ми отримували від них постійно. Ніхто не залишився байдужим до нашого горя. Нас забезпечили продуктами харчування і вирішили гуманітарні потреби. Навіть у лікарні нам надали кваліфіковану медичну допомогу цілком безкоштовно.
– Як Аня сприйняла війну? Чи важко вам було пояснити дитині, що відбувається у країні?
– Ви знаєте, вона в мене дуже розумна і чуйна дівчинка. Вона відразу відчула той біль, який мені доводилося ховати в душі. Аня знала, що бабуся та дідусь залишилися в місті, де точаться запеклі бої, що наше життя поділилося на до та після. Але усю інформацію, яку отримувала дитина, ми, як батьки, намагалися подавати дозовано. Це було необхідно робити, щоб дитяча психіка витримала і тверезо сприймала події.
Анічка навіть першою почала знайомитися з місцевими дітьми на дитячому майданчику. Їй дуже не вистачало спілкування з однолітками. Вона сумувала за рідною домівкою, за своїми іграшками та рідними.
– Чому ви вирішили переїхати до Києва та з якими проблемами зіштовхнулися?
– У Київ ми переїхали в червні цього року через фізіологічний стан доньки. Ще у Смілі в дитини почали зростати рубці від опіку і потрібно було швидко шукати кваліфікованого комбустіолога.
Також в Києві ми маємо родичів, які нам надали притулок на деякий час, поки не знайшли житло.
Зараз Аня знаходиться під наглядом кваліфікованих лікарів і ми постійно проводимо плановий огляд.
– Як ви потрапили до БФ «Карітас-Київ» та як він допоміг вам?
– Про «Карітас-Київ» я дізналася на сторінках соціальної мережі Facebook. Дитині і мені потрібна була психологічна допомога. А ще я дізналася, що в «Карітас-Київ» створений Дитячий простір для дітей із внутрішньо переміщених осіб, де діти можуть розвивати свої творчі здібності та бути під постійним наглядом дорослих вихователів. Оскільки моя дитина дуже творча – складає гумористичні вірші, займається декоративно-прикладним мистецтвом, співає, то я не вагаючись вирішила скористатися такою нагодою та віддати доньку в надійні руки.
На сьогоднішній день я отримала і гуманітарну допомогу від фонду.
Моя Анічка залюбки ходить до Дитячого простору «Карітас-Київ». Уже має нових друзів, з якими товаришує і після занять.
Хочу подякувати соціальним педагогам Благодійного фонду «Карітас-Київ» – Ірині Пелюхні, Анастасії Ступаченко, Уляні Приходько та Ірині Дрозд за особливу підтримку моєї дитини. На творчих заняттях вони прищеплюють дітям бажання творити, розширюють їхній світогляд. Завдяки мистецтву і творчості на заняттях, діти вчяться самовдосконалюватися, бути повноцінними і самодостатніми особистостями.
Приємно, що за цей час, поки ми не в рідному Херсоні, наша сім’я зустріла дуже багато добрих та щирих людей з відкритими та чуйними серцями. За покликом серця кожний із них займається справою свого життя і це допомагає тим, хто зневірився в собі і втратив сили боротися.
Це надихає. Я особисто вірю в те, що незабаром наступить нове майбутнє для кожного і з нас і ми обов’язково повернемося додому.