Катерина Беспала народилася в Авдіївці, що на Донеччині. Для неї це не лише її рідне місто, але й місце наповнене багатьма спогадами: перший шкільний дзвінок, родинні свята, перше кохання та юність. Та у 2014-ому році росія напала на Україну, окупувавши частину українських земель: Луганську та частково Донецьку області. Катерина була змушена залишити рідну домівку.
«Авдіївка – це прифронтове місто біля Донецька. У 2014 році там почалася війна. Мій будинок був поблизу Донецького аеропорту, тому він був зруйнований, і ми переїхали. Пізніше, у 2016 році, коли у місті було більш-менш спокійно, я повернулася в Авдіївку. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, одружилася, працювала та народила сина. Але війна тривала, у місті часто було чути вибухи і прилітали ракети. Загострилося також питання із робочими місцями в Авдіївці. Я працювала фільтрувальником на Авдіївському коксохімічному заводі. Це не жіноча робота, було важко фізично. Та альтернатив більше не було, тільки завод або продавчинею в магазинах чи на ринку працювати», – розповідає Катерина.
Молода сім’я розуміла, що в Авдіївці неможливо професійно зростати, немає належної медицини, а постійні обстріли погано впливають на психологічний стан їхній та дитини. Саме тому у 2021 році вони прийняли рішення переїхати на Київщину.
«Ми вирішили в жовтні 2021 року переїхати в Ірпінь до моєї сестри, щоби було більше можливостей для дитини та перспектив для нас. Адже в Авдіївці не було навіть належних лікарів-професіоналів, і треба було їхати в більші районні чи обласні центри», – згадує дівчина.
Переїзд став новими етапом у житті Катерини та її сім’ї. Перші труднощі спіткали їх під час пошуку роботи. Катерина переглядала багато різних вакансії. Та одна робота була далеко, а інша – за низьку оплату. Коли дівчина нарешті знайшла чудову вакансію адміністратора в стоматологічній клініці поблизу дому, росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Катерина разом з чоловіком та сином знову опинилися під обстрілами.
«Прожили в Ірпені ми 5 місяців, і вже 24 лютого 2022 року розпочалося російське повномасштабне вторгнення. Мій чоловік казав, що через Ірпінь немає дороги на Київ, і росіяни сюди не підуть. Ми думали, що переживемо це все, ми ж з Авдіївки, і не таке бачили. Та коли ракета прилетіла в сусідній будинок, стало так страшно, що ми вирішили виїжджати з Ірпеня. Спільно з чоловіком та сином 4 березня 2022 року зібрали необхідні речі та виїхали з Київщини», – зазначає Катерина Беспала.
Після двох місяців життя на Закарпатті чоловік дівчини був змушений повертатися до Києва на роботу, щоби і сім’ю забезпечити, і розвивати українську економіку. Оскільки повертатися до Ірпеня було дуже складно психологічно, подружжя вирішило шукати житло вже в Києві.
«Приїхали з Закарпаття в квартиру в Ірпені забрати речі, і побачили, що нас пограбували. Це орендована квартира, і нам двері зламали, і вікна побили, і плитку здерли. Я не знаю, що вони хотіли знайти. І я не могла б вже навіть в Ірпені нормально жити, такий стрес там отримала. Я навіть боялася з сином на дитячий майданчик йти, бо не знала, що там може бути в піску – чи міни, чи уламки ракет, чи зброя, чи ще щось небезпечне. З чоловіком приїхали до Києва, і тут вже орендуємо квартиру», – розповідає дівчина.
Катерина знову зіштовхнулася з пошуком роботи. Це був досить тривалий та складний процес, тому у дівчини вже опускалися руки щось знайти. Вона зрозуміла, що не може просто сидіти вдома, і вирішила волонтерити. Так і почалося її тісне знайомство з Благодійним фондом «Карітас-Київ».
«Я почала шукати в інтернеті інформацію про благодійні фонди та спілки волонтерів. Я хотіла волонтерити в серйозній організації, щоби була відповідальність, і не попасти на шахраїв. Так побачила, що БО «БФ «Карітас-Київ» шукають волонтерів. Заповнила заявку, а після мені зателефонувала Яна, фахівчиня по роботі з волонтерами, і запропонувала прийти та допомогти в офіс. Моїм завданням було телефонувати людям, запрошувати їх на видачу гуманітарних, продуктових, теплих, сімейних, гігієнічних наборів, також розповідати, як доїхати до нашого офісу, яку допомогу люди можуть отримати в БФ «Карітас-Київ», – згадує Катерина.
Оскільки роботи було дуже багато, Катерина волонтерила ледь не щодень. Її старання помітило керівництво Фонду, і коли була відкрита вакансія, дівчині запропонували місце соціального працівника. Катерина з радістю погодилася, та вважає, що це найкраща робота.
«Я навіть не думала, що мені запропонують роботу. Мені подобалося волонтерити у «Карітас-Київ», а працювати ще більше. Карітас для мене це любов. А також перша організація в якій я працюю з задоволенням, це я зрозуміла ще тоді, коли волонтерити почала. Тут дуже щирі працівники та керівництво. Я на роботу не йшла, а летіла, наче на крилах. Коли я волонтерила, а пізніше працювала, раділа, що можу допомогти іншим. Усі люди, що зверталися за допомогою є ВПО, а я така ж як вони, я їх цілком розумію. А ще мене заспокоювало, що можу допомагати тим, кого торкнулася жорстока війна росії проти України», – з усмішкою розповідає Катерина Беспала.
Дівчина часто згадує про рідне місто, Авдіївку. Але зараз у неї там нічого та нікого не залишилося – квартира, у якій вона жила з чоловіком, зруйнована, всі рідні також виїхали в інші міста України чи закордон. Колись була мрія повернутися в Авдіївку, відновити всі спогади, зібрати родину за одним столом. Зараз Катерина не знає, чи колись повернеться в місто, де провела свої шкільні роки, але має тепер іншу мрію – побачити перемогу України у цій війні, а вже після поїхати в скандинавські землі та разом із сином побачити китів та полярне сяйво.
#Карітас_Київ