«Це був один із найгірших ранків у моєму житті», – розповідає Світлана з Борисполя.
За словами жінки, ніхто не очікував, що в 21-му столітті можлива війна. У день повномасштабного вторгнення Світлана була на роботі.
«Адже навіть у такі складні часи потрібно заробляти кошти. Я згадую які всі були розсіяні, жахливий страх в очах. Але жити якось потрібно», – додає Світлана.
З міста жінка разом з сім’єю не виїжджали. Чоловік Світлани працював тоді на окупованій території Київщини.
«Він працював на харчовому складі в одній із мереж супермаркетів. Перший місяць війни йшов дуже довго, все було як в тумані. Я завжди працювала, хоч трішки відволікалась. Почала цінувати це життя як ніколи. Хотілось проживати кожну хвилину», – каже Світлана.
Однак 29-го березня в будинок жінки прийшло велике горе. Її чоловік загинув від снаряду. 40 відсотків будівлі, де працював коханий було пошкоджено. На жаль, ракета влучила саме в те місце, де працював чоловік.
«У той день у моєму житті перевернулось абсолютно все. Я залишилась сама з маленькими дітьми. Вже минув рік. Рік, як моя сім’я залишилась без годувальника. Це ніби багато часу пройшло і водночас мало», – розповідає жінка.
«Про те, що серце неймовірно болить – говорити не варто. Діти теж це дуже важко переносять. До того, ж у старшого сина зараз підлітковий вік, тому мені неймовірно складно, не вистачає чоловічого плеча.
Однак попри страшенний біль, Світлана руки опускати не збирається.
«У мене є діти. А це – наше майбутнє. Тому у мене є про кого піклуватись та думати», – каже Світлана.
Про Благодійний фонд «Карітас-Київ» жінка дізналась від своїх знайомих. Вона зареєструвалася на отримання грошової допомоги для внутрішнього переміщених осіб. Проєкт реалізується у співпраці з Корпусом Милосердя (Mercy Corps) в межах діяльності Консорціуму грошової допомоги для України за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) – Бюро гуманітарної допомоги.
«Ця війна показала хто є хто. І показала вовка в овечій шкурі», – Світлана, жителька Борисполя.