Дана Орбу – жителька Києва. Більше 8 років дівчина викладає українську мову та літературу для учнів старших класів. Спершу уроки проходили офлайн та потім формат змінився. У 2020 році з Даною стався нещасний випадок. Вона спускалася сходами і впала на спину, отримавши забій спинного мозку. З тих пір Дана не може ходити.
«Це шок, коли ти лежиш на лікарняному ліжку і не відчуваєш кінцівок. Чому саме я? Як це могло статися? За що це мені? В голові крутилося безліч запитань. Були різні стресові ситуації і навіть зриви. Однак в один момент я зрозуміла, що потрібно заспокоїтися та взяти себе в руки. Бо жалістю собі не допоможеш».
Пройшовши курс реабілітації після операцій, Дана повернулася в професію – почала займатися з учнями в онлайн режимі. Каже, саме робота врятувала її та повернула до свідомого життя. Окрім цього дівчина вирішила здійснити свою давню мрію – здобути освіту в сфері туризму.
«Хоча зараз туризм на паузі, але я думаю, що після нашої перемоги Україна буде розвиватися у цьому напрямі. Нині я навчаюся на четвертому курсі. Пишу дисертацію на тему «Зелений туризм в Україні».
Впродовж реабілітації Дану підтримує її мама – Тамара Василівна. Дівчина каже, що для неї вона головна помічниця та наставниця. Разом вони пройшли багато випробувань. Пані Тамара також має проблеми зі здоров’ям, вона перенесла дві операції. Тож допомагати донці стало важче. Ще більше ситуація ускладнилася після початку повномасштабного вторгнення.
«Ми іноді жартуємо, що єдине доступне нам укриття під час повітряної тривоги – це ковдра. Бо спускатися до підвалу ми з мамою не можемо фізично. В нас була можливість виїхати за кордон, але ми вирішили, що залишимося в Україні, на нашій землі. Згодом я почала долучатися до волонтерських проєктів і допомагати дітям із внутрішньо переміщених родин та переселенцям за кордоном».
За БФ «Карітас-Київ» дівчина слідкує вже давно. Однак звернутися до фонду за допомогою довго не наважувалася. Каже, було незручно займати чиєсь місце. Та коли її мамі зробили операцію, зателефонувати до фонду все ж довелося.
«Мама не могла пересуватися, піднімати важке, тому я залишилася без фізичної підтримки. Однак у фонді мені сказали, що місць, на жаль, немає. І лише через рік нас з мамою взяли під опіку».
Відтоді Дану й Тамару Василівну почала відвідувати соціальна працівниця напряму «Догляд вдома» Люба. Вона допомагає Дані в самообслуговуванні, займається закупівлею продуктів і ліків, а також – побутовими питаннями.
«Люба – справжній скарб. Вона дуже нам допомагає. А ще – вона хороша людина. Ми завжди з нетерпінням чекаємо на її прихід. За цей час ми дуже здружилися. Завжди лише позитивні емоції отримуємо від Люби».
Зараз Дана продовжує проходити курс реабілітації. Щодня дівчина посилено працює над тим, аби стати на ноги.
«У мене є шанс почати ходити знову. Лікарі дають надію. Нервові клітини відновлюються дуже довго, тому цей процес може зайняти багато часу та зусиль. Я продовжую жити й трудитися. Лежати й чекати чуда – це не про мене».
Найголовніші дві мрії Дани – знову почати ходити та жити й розвиватися у мирній розквітаючій Україні. Дівчина каже, що як тільки це станеться, вона відразу почне займатися спортом і подорожувати країною. Найголовніше, запевняє Дана, ніколи не здаватися і обов’язково вірити в краще.