Ольга та її родина виїхали з Краматорська навесні 2022 року. Родина не хотіла їхати до іншого міста, але приводом стала трагедія 8 квітня на залізничному вокзалі. Проте дорога до Києва була складною, але не так через обстріли, а через складну ситуацію, що склалася в родині. Ольга довгий час потерпала від домашнього насильства, і не хотіла їхати з чоловіком. Після приїзду до Києва Ольга, її син Максим та чоловік жили спільно в одному будинку у родичів. Та це постійно приносило дискомфорт.
“Чоловік ніколи не називав мене за іменем, я була тільки “дружиною” або “мамою”, але не Ольгою. Іноді навіть син звертався до мене за іменем, і в ті моменти я згадувала власне ім’я”.
Порушення особистих кордонів, емоційна та фінансова залежності, розподіл обов’язків щодо опіки над сином з інвалідністю призвели до того, За 20 років аб’юзивних стосунків ментальне та фізичне здоров’я Ольги сильно постраждало. Через порушення особистих кордонів, емоційна та фінансова залежності, розподіл обов’язків щодо опіки над сином у жінки почала розвиватись депресія.
“Я 20 років мовчала. Лише мама бачила синці на моєму обличчі, але я тоді сказала, що ми просто бавилися з сином. Ніхто про це не знав. Одного разу, чекаючи сина з занять, я помітила, що не чистила зуби сьогодні. А чи робила я це вчора? А позавчора? Я могла дуже довго не ходити в душ, могла повторювати собі що не хочу жити. Та пізніше стало зрозуміло, що я не хочу жити САМЕ ТАК”. Поділившись з родиною своїми переживаннями, жінка зіштовхнулася з цілковитим нерозумінням. За словами рідних, вона була невдячною, а те, що відбувалося, було цілком нормальним.
Усі виправдовували фізичне та емоційне насилля. Проте, після чергової сварки з чоловіком з погрозами щодо розлучення, жінка погодилась. Це стало початком нового життя.
Фінансово Ольга все ще залежала від чоловіка, тому що єдиним доходом для неї та сина була соціальна виплата у розмірі 2000 гривень. Шукаючи допомоги, жінка звернулася до Київського міського Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству. Тут їй надали психологічну допомогу. Уже до Кризового центру БО “БФ “Карітас-Київ”, Ольга звернулася у питанні пошуку житла, оформлення документів щодо розлучення та інвалідності сина.
Зараз Максиму 19 років і у нього розлад аутистичного спектру. Під час навчання в школі хлопцеві та його мамі часто робили зауваження. Максим був занадто голосним і “незручним” для інших людей. і тоді стало зрозуміло, що суспільство не було готове до розуміння особливостей дітей з цим розладом. Оскільки з початком повномасштабного вторгнення оформити документи було складніше, це довелося відкласти до переїзду в Києва. Та виникли проблеми, які допомогли вирішити фахівці з Кризового центру БФ “Карітас-Київ”.
“Добре, що є організації, які допомагають. Адже інколи людина не має до кого звернутися зі своїми труднощами”.
Аби отримати повне опікунство над сином, Ользі потрібно пройти складний шлях, але вона готова боротися.
Зараз Ольга Литовченко починає нове життя. Вона продовжує консультації з психотерапевтом, шукає новий будинок, де вони б із сином були щасливі, і мріє про навколосвітню подорож.