Юлія із Харкова. Після повномасштабного вторгнення жінка разом з донькою виїжджали з рідного міста куди очі бачили.
«Ми не знали взагалі куди їдемо. Сідали туди, де було вільне місце. Все було на автоматі. Я зараз усе згадую, мабуть, Бог керував нами. Бо був сильний страх і нерозуміння що робити далі»,- розповідає Юлія.
І вже наступного дня Юлія з донькою були на Хмельниччині, у селі Бражинці.
«Спілкувались з людьми і нам просто підказали, хто нас може прийняти. І так ми знайшли будинок. Жили у чужих людей, вони нас чудово прийняли», – додає Юлія.
Та життя у селі відрізнялось від колишнього, яке було до війни.
«Ніколи не думала, що буду прати білизну на річці. Мені бабуся розповідала, що так було раніше. А тепер і мені довелось це робити», – каже Юлія.
Найстрашніше зі спогадів жінки – це постійні обстріли та повітряні тривоги.
«Страшно коли повітряна тривога і ти одразу біжиш спочатку додому, щоб взяти хоча б якісь продукти. І потім йдеш у підвал, щоб сховатись. А в магазинах продуктів практично не було, в аптеках теж пусто. А ще ми почали хворіти. То було дуже складно», – Юлія Шпитальна.
А щоб купити бодай якусь хлібину чи ліки, потрібно було вистояти у черзі 3-4 години.
«Черги були великі і коли починалась повітряна тривога – всі кудись бігли, ховались… Картина жахлива. Вже дуже хочеться щоб була перемога і ми повернулись до нашої рідної домівки. Зараз з’явилась цінність життя. Потрібно проживати кожен день і вірити, що все буде добре»,- Юлія Шпитальна.
До нашого благодійного фонду «Карітас-Київ» Юлія звернулась одразу, як тільки приїхала до Києва. Жінка отримала теплий набір, який буде зігрівати її у холодні вечори.
