“Допомога від «Карітас-Київ» для нас була не лише матеріальна, а й психологічна. Адже ми зрозуміли, що за нас згадують і що ми не одні. У нашому віці підтримка необхідна. Це дуже цінно!”, – Валентина Куксенок, жителька Жеревпілля

Валентина Куксенок – жителька Жеревпілля, під окупацією вона була 3 тижні.  За період війни жінка дуже багато плакала. Умови під час окупації, розповідає, значно погіршили її психологічне здоров’я.

«Це просто страхіття було, а не окупація. Повномасштабне вторгнення я зустріла і пережила сама, дітей і внуків я не маю. Особливо страшно було вночі. Все навкруги горить. І ти не знаєш куди снаряд потрапить. І взагалі чи будеш ти живий сьогодні чи завтра», – каже Валентина Куксенок.

За весь час окупації дефіцитом були ліки. Необхідних пігулок не було. Тому в першу чергу пані Валентина просила ліки у волонтерів. 

«Тому що без хліба можна було обійтися, а без таблеток ні. В моєму похилому віці – це найголовніше».

Трохи пізніше від сільської ради пенсіонерка почула про надання грошової допомоги від благодійного фонду “Карітас-Київ”. Вона подала заявку на отримання допомоги, а вже згодом пішла на реєстрацію.

Невдовзі на карту жінки надійшло 6 600 тисяч гривень від благодійного фонду “Карітас-Київ”.Проєкт реалізується у співпраці з Корпусом Милосердя (Mercy Corps) в межах діяльності Консорціуму грошової допомоги для України за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) – Бюро гуманітарної допомоги.

«Я маю не одну хворобу. Наприклад, від аритмії потрібні дорогі ліки. Там лише одна упаковка коштує тисячу гривень. А лікування відбувається на постійній основі. Тому ці кошти дуже мене виручили.».

Не менш важливим для пані Валентини стало й те, що вона побачила підтримку інших небайдужих людей. 

«Ми пережили дуже стресову ситуацію. І та підтримку, яку ми отримуємо – є дуже важливою. Допомога від «Карітас-Київ» послужила нам не лише як матеріальна, а й як психологічна. Адже ми зрозуміли, що за нас згадують і що ми не одні. У нашому віці нам необхідно підтримка. Це дуже цінно!»