Вітаємо усіх вчителів, педагогів, викладачів із їхнім професійним святом!
Бажаємо великого натхнення у вашій клопіткій праці! Нехай кожен день буде наповнений щирим дитячим сміхом, яскравими емоціями, вдячністю та плодами.
Також ми невпинно дякуємо нашим соціальним педагогам із БО «БФ «Карітас-Київ», які щодня працюють, щоби створити якнайкраще дозвілля для дослідження світу, пізнання всього нового, розвитку власних талантів у наших бенефіціарів з різних проєктів.
Блаженніший Любомир Гузар казав: «Кожна професія – це служіння! Ми маємо віддавати – давати у світ добро, милосердя, любов. Я бачу кожну професію як служіння. Лікар, вчитель, письменник, робітник і навіть політик – то служіння іншим. Тільки тоді, коли ми віддаємо, стаємо багатшими. Треба формувати в людях розуміння служіння».
Дякуємо за ваше служіння, що сприяє творенню найкращих наших дітей, становлення їхнього майбутнього. Дякуємо за те, що ваша любов спрямована на розвиток та формування особистостей, які є нашим теперішнім та майбутнім!
Анна Покотило киянка. Жінка має 11-річного сина Олексія. З квітня хлопчик ходить на заняття у БФ «Карітас-Київ» у межах проєкту «Підтримка дітей та людей з інвалідністю під час кризового реагування у 8 локаціях України». Наш вихованець відвідує таких фахівців: психолога, реабілітолога, соціального педагога та логопеда.
«Дуже подобаються заняття, вже бачимо результат», – каже Анна Покотило.
Окрім індивідуальних занять Олексій ходить ще й на групові. Однак з початку хлопчик займався тільки з фахівцями, з дітьми йому важко було комунікувати. Та після численних занять із нашими спеціалістами, хлопчик зміг долучитися до майстер-класів з іншими дітьми.
«Усі заняття йому неймовірно подобаються, але з дітками він не дружить, у нього немає інтересу до однолітків», – додає Анна.
До БФ «Карітас Київ» Анна разом з сином потрапили у квітні. Спершу відвідували заняття двічі на тиждень, потім лише один раз. За словами наших бенефіціарів, заняття у фонді подобаються.
«Усі фахівці неймовірно професійні, дуже важко виділити когось одного. У кожного особливий підхід»,- розповідає мати.
Загалом Олексій дуже активний та веселий хлопчик. Він любить бігати, стрибати, дізнаватися щось нове. Також йому до вподоби дивитися мультфільми та слухати аудіоказки.
«Стараємося залучати його до різних активностей, щоб йому було цікаво», – каже Анна.
Крім того, влітку хлопчик 2 тижня ходив у табір для дітей з інвалідністю. Олексій має аутизм. Діти з інвалідністю можуть відчувати себе ізольованими або відокремленими від інших. Участь у таборі дає їм можливість взаємодіяти з однолітками та іншими дітьми, що може покращити їхні соціальні навички та розуміння різних людей. Перебування у таборі допомагає дітям розвивати навички самостійності. Вони можуть вчитися самі приймати рішення, долати власні обмеження і виконувати завдання самостійно. Творчі майстер-класи надають можливість дітям розвивати свої творчі здібності, навички та інтереси. Це може сприяти розвитку їхнього таланту та самовираженню.
«У таборі нам теж дуже сподобалося, дякуємо Карітасу за такі чудові можливості», – додає Анна.
Галина Володимирівна та Іван Анатолійович Майстренки проживали в селі Коцюбинське, поблизу міста Ірпінь. Та вже 25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення, вони були змушені поїхати до Колонщини, села Макарівської громади Бучанського району Київської області. Тут проживала мати пана Івана. Жінка була лежача, тому залишити її саму Майстренки не змогли. Та й як відчували, що саме цей район буде знищений та замордований армією країни-агресора.
«Цей будинок – спадщина чоловіка. Ми приїхали на другий день початку повномасштабної війни. Свекруха, мати чоловіка, була ще жива. Мала 97 років, вона була лежача. Ось ми й цю війну, мордор та холодну зиму. Тяжко було, але пережили», – розповідає пані Галина.
Подружжя у шлюбі вже 50 років. Не багато, й не мало, але всі болі, труднощі та жахіття проходять разом. Майстренки раніше жили в Чорнобилі та були ліквідаторами під час Чорнобильської катастрофи на АЕС.
«Ми жили в Чорнобилі, і на другий день ми вже працювали на кар’єрах – пісок грузили для вертольотів. Чоловік був директором Чорнобильської кінофікації. Катастрофа сталася 26 квітня, а евакуювали нас аж 4 травня», – згадує Галина Майстренко.
Подружжя на все життя запам’ятали 27 лютого, тому що саме в цей день вперше бомба прилетіла на їхнє подвір’я. У цей час усі троє перебували в будинку. На щастя, сильні пошкодження були лише у будинку.
«Уже на четвертий день сюди прилетіло, відразу тут за стінкою (показує). Тут була пічка та двері. Виходить так, що я лежала на диванчику відразу за стіною був приліт. Тому все скло, всі полички, весь посуд летів на мене. Після цього ми вже нікуди не виходили. Всі були в одній дальній кімнаті, лежали на підлозі і через нас всі осколки літали. У нас в дворі й окупанти були. Одні машину вскрили, замки зламали, думали, що там акумулятор, але інші ж забрали ще до них», – зі сльозами на очах ділиться спогадами Галина Володимирівна.
Сім’я Майстренків радіє тому, що у домі були книги, тому що це їхнє хобі, а ще це був один зі способів відволіктися та справитися з жахіттям російського вторгнення в Україну.
«Ми дуже любимо читати – це те, що врятувало під час війни. Тут багато літератури, деякі книжки навіть двічі перечитали. А ті книги, що були російською мовою, ще з часів навчання, використовували, щоби пічу топити та зігріватися взимку», – розповідає Іван Майстренко.
Виїхати з Колонщини сім’я не могла. Спочатку були труднощі з матір’ю Івана Анатолійовича, пізніше було небезпечно.
«Бабуся (свекруха) була лежача, куди виїжджати. Нам телефонували родичі з Фастівського району, і казали, що приїдуть та нас заберуть. Та ми сказали, що нікуди вже не поїдемо, тут Житомирська траса – небезпечно», – каже пані Галина.
Після того, як Збройні сили України відвоювали Бучанський район, а місцеві жителі та місцева влада почали відкривати злочини російської армії у їхніх селах та містах – почали також збирати інформацію про постраждале майно, адже попри все люди хотіли повернутися додому і продовжувати жити.
«Коли тільки вилетіли вікна, нам плівку видали лише і все, щоби нічого не літало. Пізніше, як окупанти пішли із району, була Комісія від Військової адміністрації Макарівського району. Вони фотографували і все записали. Потім подзвонили з Макарівської адміністрації і сказали, що нам склопакети нададуть. Але у нас віконні рами були перекошені, нікуди скло ставити. Ми відмовилися. Та пізніше сказали, що приїдуть з Карітас-Київ. І нам уже вікна поставили, тому іншу зиму пережили вже в теплі!», – згадує з вдячністю Галина Майстренко.
Галина та Іван Майстрени отримали допомогу у межах проєкту «Допомога вразливим домогосподарствам, що постраждали від конфлікту в Україні», що фінансується підтримки Хабітат для людства Інтернешнл (HFHI), Католицької служби допомоги (CRS).
Киянка Ірина Вікторівна Ширшова — підопічна напряму «Догляд вдома» в межах проєкту «Адвокація сталих послуг». Жінці 70 років. Єдина донька пані Ірини померла у 2008 році. Відтоді вона залишилася сама. Через велике горе у жінки почалися проблеми зі здоров’ям.
«У мене розсіяний склероз і перша група інвалідності. Також я давно страждаю від судом. Якось я впала та зламала кульшовий суглоб. Відтоді я не можу ходити, адже через ліки від судом у мене ослабнули кістки та вимилося багато кальцію з організму».
5-тий рік жінка прикута до ліжка. Розповідає, що після смерті доньки втратила сенс життя і не знала навіщо існує. Та потім у неї з’явилася кішка Сіма.
«Я попросила знайому волонтерку, аби вона принесла мені кішку. Сіма була безпритульною і навіть встигла один раз стати мамою. Кішка мешкала в підвалі будинку і була дуже худою. Коли вона в мене з’явилася, я віднайшла сенс життя. Зараз я живу заради Сіми. Не можу її покинути. Якщо мене не стане, хто ж її доглядатиме? Дуже люблю Сіму».
Жінка не виходить на вулицю і більшу частину свого життя проводить на ліжку. І як би вона не любила кішку, спілкування та підтримки людей все одно вистачає. Тож пані Ірина дуже тішиться коли до неї приходять фахівці напряму «Догляд вдома».
«Спершу мене відвідувала Люба, потім Леся. Вони приносять мені памперси, ліки та продукти. Інколи навіть засоби по догляду за будинком. Я дуже вдячна за це!»
Також фахівчині «Карітас-Київ» допомагають жінці із прибиранням квартири, приготуванням їжі та ходять за продуктами до магазину.
Пані Ірина дуже любить декламувати вірші. Розповідає що це допомагає їй покращувати пам’ять. Ну а фахівчині «Карітас-Київ» – її найвідданіші слухачки.
«Я інколи дзвоню Олі, координаторці напрямку «Догляд вдома» і розповідаю їй вірші. Вона ніколи не відмовляє і дослуховує до кінця. Для мене це дуже важливо».
Пані Ірина додає, що самотні люди похилого віку потребують не лише матеріальної, а й фізичної та моральної підтримки. Це все вона отримує від БФ «Карітас-Київ».
Нехай цей день стане нам ще одним нагадуванням про те, яку ціну заплатив Христос, щоби стати спасінням людства, і живим спогадом про великий біль та велику радість.
Бажаємо вам знайти власний шлях у житті, йти Божими стежками, а якщо ви зійшли з дороги, то віднайти її. Нехай той прояв Господньої любові, що Він нам показує через Хрест, палатиме у наших серцях із все більшим вогнем.
У цей день хочемо звернутися до вас словами Блаженнішого Святослава, Отцем та Главою УГКЦ: «Хрест – хранитель вселенної; Хрест – красота Церкви; Хрест – вірним утвердження; Хрест – ангелів слава і демонів поразка».
Війна в Україні – це тяжкий хрест нашого народу. Бажаємо кожному сил, щоби терпеливо зносити цей хрест, аби наблизитися до перемоги. Також нехай у житті буде більше світла та надії!
Знайомтеся – це Максимчик, йому 7 років. Вже 3-й місяць він є підопічним БФ «Карітас-Київ» в межах проєкту «Підтримка дітей та людей з інвалідністю під час кризового реагування у 8 локаціях України». У Карітасі хлопчик занурився у світ мистецтва, на наших заняттях Максим займався різною творчою діяльністю. Де зміг проявити свою унікальність, фантазію, уяву та креативне мислення. За допомогою творчості він вчився самовиражатися.
Максим та його мама Юлія Кошель – кияни. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то виїхали з міста. А до рідної домівки повернулися майже через 3 місяці. У столиці жінка мешкає 22 роки. Про Благодійну організацію БФ “Карітас-Київ” Юлія дізналася через соціальні мережі.
«Побачили що є такі заняття, то теж вирішили долучитися. І так виявилося, що ви потрібні нам», – каже Юлія Кошель.
У Карітасі Максим відвідує соціального педагога, психолога та логопеда. Заняття хлопчику до вподоби. За словами мами, вже помітні результати.
«Дуже гарні спеціалісти, які бачать свою справу та безмежно люблять дітей», – розповідає Юлія.
Ходять до Карітасу з середини травня. Намагаються частіше відвідувати заняття, 2-3 рази на тиждень стабільно. Максим активний хлопчик. Він любить усе що пов’язане з водою, займається плаванням. У Карітасі відвідує групові та індивідуальні заняття.
«Йому важко на групових заняттях, але педагоги дуже професійні, тому можуть усіх зібрати і зацікавити. Не знаю, яким дивом, але їм це вдається», – додає Юлія.
За словами мами, хлопчику важко комунікувати з іншими дітками, так як він не розмовляє. Але взаємодія є, вони допомагають один одному. У Максима аутизм. Та він дуже веселий й активний хлопчик. У нього є жага до навчання, він любить дізнаватися щось нове.
«Він пізнавальний до всього що відбувається навколо. Максим читає, досліджує щось, спостерігає. Не дивлячись на те, що він погано розмовляє – йому все одно усе цікаво. Була приємно здивована ставленням ваших спеціалістів до дітей. Вони дуже професійні фахівці!», – каже Юлія Кошель.
У БФ «Карітас Київ» шукаємо Консультанта проєкту «Обізнаний та готовий до Німеччини».
Зайнятість: 100%
Адреса місця роботи: м. Київ (офлайн та частково онлайн)
Основні завдання:
виконання проєкту «Обізнаний та готовий до Німеччини» за підтримки керівництва проєкту в Україні;
проведення групових та індивідуальних консультацій, в контексті легальної міграції до Німеччини, підготовки до інтеграції в Німеччині у тісній співпраці з консультантами в Німеччині;
надання базової інформації з питань проживання та натуралізації, набуття знань з німецької мови, працевлаштування, визнання кваліфікацій, освіти, соціального забезпечення, здоров’я, інтеграції в суспільство;
тісна співпраця з організаторами мовних курсів в Україні, іншими партнерами та мережами, що надають консультування щодо міграції в Німеччині;
активна участь в організаційному процесі виконання проєкту та оцінці.
Ми очікуємо:
відмінні знання німецької та української мов;
мотиваційний лист;
знання про умови життя для іммігрантів в Німеччині;
попередній досвід у сфері міграції та інтеграції та бажання поглиблювати набуті знання буде плюсом;
здатність до самоорганізації та клієнтоорієнтованість в роботі;
Комунікабельна та товариська. Саме такими словами можна описати Анастасію. Дівчина вже 4 місяці є бенефіціаркою проєкту «Підтримка дітей та людей з інвалідністю під час кризового реагування у 8 локаціях України». Про діяльність фонду Настя з мамою Людмилою дізналися нещодавно.
«Ми з квітня почали відвідувати ваші заняття. Тут багато гарних фахівців», – додає мама Людмила Суденко.
У БФ «Карітас-Київ» Анастасія відвідує психолога, реабілітолога, логопеда та соціального педагога. За словами мами, у дівчини вже помітні результати. Якщо раніше вона не говорила, лише склади – то зараз вчиться щось вимовляти.
«Мені подобається підхід фахівців. Після кожного заняття, вони комунікують з батьками. Розповідають чим займалися, які нові вправи робили. Дають настанови та поради», – каже Людмила.
Цього літа Анастасія відвідувала табір у БФ «Карітас-Київ». Дівчина відвідувала різні творчі майстер-класи, спілкувалася з дітьми та весело проводила час. Подібні заходи та комунікація з дітьми сприяють їхньому розвитку у багатьох аспектах. Вони впливають на творче мислення, підвищують впевненість, розширюють кругозір, формують комунікативні навички та розвиток соціальних компетенцій.
Такі заняття допомагають дітям виявити свої інтереси та здібності, розвивають уяву та креативність. Крім того, вони можуть позитивно впливати на психоемоційний стан дітей, сприяючи відчуттю задоволення та досягнення успіхів.
«Вихователі в таборі на неї говорили «мамочка», тому що вона дуже любить дітей, і завжди була поруч з ними, піклувалася про них. Я рада, що дізналася про БФ «Карітас-Київ», – розповідає пані Людмила.
Анастасія має діагноз ДЦП та психічний розлад, але попри це дівчина радіє життю та усміхається кожен день!
Сьогодні ми відзначаємо надзвичайний день, який наповнений духовною глибиною та ніжністю. У цей особливий момент ми згадуємо про Матір Божу, яка взята до Небесного Царства, та залишається в наших серцях назавжди.
Успіння Пресвятої Богородиці – це не лише символ віри, а й покликання стати частиною тієї безмежної любові, яку Марія материнською турботою подарувала нам. Нехай це свято стане нагадуванням про те, як важливо приносити радість та доброту у життя інших, як ми це бачимо у Божої Матері.
Нехай цей день принесе вам натхнення для духовного зростання, мир у ваші родини, а також дарує радість. Нехай Богородиця завжди оберігає вас своїм теплом, опікою та допомагає подолати будь-які труднощі на життєвому шляху!
До Карітас-Київ з робочим візитом завітав монсеньйор Пітер Вакарі, президент Папської фундації CNEWA (Католицька Асоціація для надання допомоги Близькому Сходові).
Зокрема, президент фундації відвідав парафію УГКЦ в Ірпені та Карітас при парафії Бориса та Гліба УГКЦ Дарницького району міста Києва, на яких наші соціальні працівники видавали харчові продуктові набори для ВПО. На другій локації Пітер Вакарі також долучився до плетіння сіток для військових, оскільки у цей час віряни парафії робили їх для наших воїнів.
Також монсеньйор відвідав Соціальний центр БО «БФ «Карітас-Київ», під час якого наші фахівці розповіли про специфіку та напрями роботи Фонду та особливості діяльності центру. Теж президент CNEWA зміг побачити роботу соціальних педагогів із особами з інвалідністю, уроки швидкочитання для дітей шкільного віку, індивідуальні заняття з логопедом та психологом.
Ми дякуємо монсеньйору Пітеру Вакарі та усім, хто долучається до ініціатив Папської фундації CNEWA! Дякуємо за підтримку України, за допомогу та згуртованість, за те, що стаєте частиною великого діла милосердя та стоїте на стороні правди та свободи!
