З нагоди Дня Державного прапора України хочемо від щирого серця привітати вас! Цей чудовий день — свято гідності, єдності та національної самосвідомості. Синьо-жовтий прапор несе у собі історію мужності, незламності та віри у світле майбутнє.
Нехай цей символ утверджує нашу гордість бути частинкою великої та вільної України. Нехай він завжди нагадує про перемоги та важкі випробування, які ми разом подолали та з якими пробовжуємо боротися, зберігаючи свою національну ідентичність.
Сьогодні ми разом відзначаємо цей світлий день, сповнений надій і прагнень. Нехай наша Україна процвітає, а ми з гордістю розповідатимемо про свою українську спадщину.
Бажаємо вам щасливих моментів під ясним голубим небом, миру, взаєморозуміння та Божого захисту. Вірте у себе, в свою націю та в світле майбутнє України!
Валентина Леонідівна народилася в Макарівському районі, пізніше з сім’єю переїхали до села Загальці, Бородянського району, Київської області. Тут будинок будували своїми руками та за власний кошт разом з чоловіком. Після його смерті її підтримкою став син. А будинок для неї є тим спогадом про коханого чоловіка та теплоту сімейного життя. Та після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року те, що дороге її серцю, забрала війна, яку розпочала російська армія.
«Я сама з Макарівського району. Працювала дояркою в колгоспі, пізніше отримала там квартиру. У нас з чоловіком було троє дітей. Потім вирішили разом з ним почали будувати цей будинок. Чоловік помер рано. Я залишилася одна з трьома дітьми, а в нас у будинку ще даху не було. Старшому сину було уже 14, то своїми силами так і будували»,– згадує жінка.
Родина у пані Валентини велика: троє дітей та восьмеро внуків. Син є волонтером, возить гуманітарні та харчові набори для інших українців, які постраждали від війни. Також допомагає нашим Збройним силам. Зараз у будинку жінка проживає із молодшою донькою та сімома внуками та внучками. Старший внук Назар зараз у госпіталі, він військовий. А ще родина має власного Ангела-Охоронця, який тепер захищає їх не з поля бою, а з Неба. Минулоріч у вересні загинув онук Сергійко.
«У мене два хлопчики-онуки воювали. Одного дня я їхала на роботу, і побачила що біля Бородянки наші хлопці [військові]грузять техніку, збиралися на фронт. Я питаю свого Сергійка, чи це часом не його бригада. А він каже: «Моя бабо, моя. Я зараз на 5 хвилин заїду додому. Не переживай, Ізюм відстояли, і дальше прорвемося». Він такий був – вірив в перемогу України. Коли він загинув, то його шукали ще три тижні. Знайшли десь у Миколаївці, був як неопізнаний. Потім його старша сестра поїхала туди. А він мав татуювання на руці, я завжди казала, щоби він не робив тих татуювань, навіщо воно йому. А він хотів того. За тим тату його так і впізнали. Він був першим, хто загинув на війні з нашого села. Він молодий ще був – мав 20 років», – крізь сльози розповідає пані Валентина.
У лютому жінка з родиною була вдома, в селі Загальці. Після повномаштабного вторгнення спочатку онук Назар вивіз рідну тітку з дітьми. А після уже бабусь та дідуся. Валентина Леонідівна згадує, як вони намагалися виїхати із селища під час того, як окупанти їх обстрілювали.
«До нас також приїхали свати з Гостомеля. Від обстрілів ховалися в гаражі, але там холодно так було. Спочатку менших дітей відвезли до Польщі заради їхньої безпеки. Потім 8 березня онук Назар сказав, що і нас зі сватами вивезе із села. Подзвонив і каже: «Бабо, бігом збирайте речі!». Та й ми швидко почали брати: що взяли, що забули. Я кажу йому, що ще треба те взяти, і те. І стою я на порозі, і бачу летить ота синя ракета, і думаю, що все не – буде ні хати, нічого. А Назар мене бере за руку, і швидко веде в машину. Я не знаю, як хата ще не розвалилася. Досі, як бачу ті ракети в телевізорі, то у мене аж коси дибом стають. Їхали ми довго, а ще рання весна, надворі сніг та мороз, а в машині холодно. І ми по дорозі зупинилися на 2 години в одному селі переночувати, то нас люди прийняли. А тоді поїхали далі», – згадує Валентина Леонідівна.
Жінка разом зі сватами жила в Івано-Франківській області близько трьох місяців. Їх прийняли наші українці. Пані Валентина розповідає, що буде вдячна їм. Та жінка попри все хотіла додому. І як тільки дізналася про те, що російської армія відступила, сказала сину, щоби відвіз її додому.
«Так хотіла додому, що не можу вам передати. Кажу своїм, ви як хочете, але везіть мене додому і все. Якщо не завезете кажу, то найму людей. Ось ті гроші, які на смерть збирала, візьму витрачу та поїду додому. Та й поїхали. А син ще мав відвезти в Житомир гуманітарну допомогу. Та й взяв мене із собою, і повіз через Житомирську трасу, ще й в рідне село заїхали. Звичайно, це був жах. Я не бачила перед собою нічого, лише їду та плачу. А як приїхали до будинку, то вікна були вибиті, сходи пошкоджені, а двері прострілені від куль, наче решето».
Жінка згадує, що не знала, що тоді робити. Вікон немає, а зима скоро, онуки повернуться, холодно буде, а це діти. Також потрібно двері замінити, бо це безпека та тепло. Тоді вирішили шукати допомоги та використовувати власні сили. У сільській раді заповнили акт руйнації. Через якийсь час зателефонували із «Карітас-Київ», сказали, що допоможуть двері замінити. І вже тепліше в домі та не переживаєш, що собаки з двору додому заходитимуть. Двері міцні, які дрібні уламки не пошкодять їх. Валентина Леонідівна дякує родині Карітасу за допомогу і за те, що відгукнулися на їхню потребу!
Нехай цей день принесе вам благодать, віру та внутрішнє світло. Бажаємо вам відчути духовне обновлення та близькість Божу. Нехай ваші душі знайдуть спокій у благодаті цього святкового часу.
Бажаємо, щоби цей день подарував вам Світло для світу, внутрішній спокій та нові можливості для добра і милосердя. Нехай Преображення Господнє наповнить ваші серця натхненням та радістю, а ваші дії приносять втіху та підтримку тим, хто потребує вашої допомоги.
Також бажаємо вам завжди йти Христовими стежками, дорогами яких отримати духовне прозріння та міцність віри. Нехай Господнє Благословення супроводжує вас щодня у вашому житті, а ваші дні наповняться миром, любов’ю та злагодою.
Зичимо вам тепла та гармонії у цей особливий день. Нехай ваші молитви долинають до Отця Небесного, а ваші добрі діла приносять плоди. Нехай Преображення Господнє принесе вам натхнення та силу пройти через життєві випробування, знаючи, що Божа любов завжди поруч.
Нехай ваші думки будуть ясні, як яскраві промені сонця, а ваші дії – справжнім втіленням доброти і духовної зміни. Нехай Господь благословляє вас та вашу родину миром, радістю та незміреною любов’ю!
Вітаємо з великим і радісним ювілеєм – 10-річчям освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ! Це надзвичайно важливий момент у житті нашої греко-католицької спільноти, коли Патріарший собор став символом невід’ємної частини духовного життя. Ця величезна подія символізує єдність, спільність та глибоку духовність нашого народу.
За ці 10 років цей святинний храм став місцем, де збираються вірні для спільної молитви, відданості та об’єднання. Патріарший собор Воскресіння Христового став не лише архітектурним шедевром, а й символом духовного відродження та непохитної віри, та підкреслив важливість історичної та духовної спадщини.
Його освячення – це нагадування про те, як важливо об’єднувати зусилля для будівництва духовної спільноти, що надихає нас своєю красою та глибиною.
Вітаємо всіх владик, отців, парафіян Собору та вірних Української Греко-Католицької Церкви з цим важливим і щасливим святом! Нехай Божа благодать буде завжди з вами, а Патріарший собор стане джерелом внутрішньої сили, надії та любові для всіх, хто його відвідує.
Нехай наш Собор завжди залишається місцем, де ви знайдете дім, спокій, натхнення та близькість до Бога. Вітаємо з ювілеєм і бажаємо вам мирного та плідного духовного шляху, наповненого світлом та благодаттю!
БФ «Карітас-Київ» продовжує налагоджувати співпрацю. Днями у стінах фонду відбулася зустріч з ГО «Черешнева столиця», які представляють інтереси Мелітопольської громади. На зустрічі обговорювалися різні аспекти співпраці, зокрема: юридичні, психологічні, дитячі та гуманітарні послуги.
Ця співпраця спрямована на надання різних послуг та допомогу мелітопольській громаді. Обидві організації планують спільно працювати над поліпшенням умов життя людей, які потребують допомоги та підтримки.
«Ми завжди відкриті до нових можливостей та співпраці з партнерами, які поділяють наші цінності та мають бажання спільно працювати над поліпшенням умов життя людей, які потребують нашої з Вами допомоги та підтримки», – Олександр Теліков, голова ГО «Черешнева столиця».
Катерина Євтюшкіна родом із Харкова. 24-го лютого прокинулася від того, що тряслися вікна, жінка одразу зрозуміла, що почалася війна. Перший день повномасштабного вторгнення виявився жахливим. З карток не могли зняти кошти, не було ні води, ні світла, всюди великі черги.
«У магазинах ціни підняли. Сильні вибухи були у перший день. Ми одразу поїхали до бабусі з дідусем. Як тільки сіли в автівку, почалися вибухи. Було страшно, адже їхали з дитиною», – розповідає Катерина.
Будинок, де мешкала родина постраждав від вибухової хвилі. Усі вікна було вибито.
«Чули як літали літаки, винищувачі, було дуже страшно. А у сусідів півбудинку зруйновано», – Катерина Євтюшкіна.
Найстрашніше для Катерини була смерть улюбленого дідуся. На 69-му році війна забрала його життя. З Харкова родина виїхала 28 березня, спершу потрапили до Полтави.
Згодом переїхали до Києва, адже чоловіку запропонували роботу у столиці. Про БФ «Карітас-Київ» жінка дізналася через телеграм-канал.
«Про вас багато новин завжди. І люди гарної думки про фонд», – каже пані Катерина.
До Благодійної організації БФ «Карітас-Київ» жінка водить свою 4-річну доньку на заняття в межах проєкту «Освіта не може чекати».
«Заняття дуже подобаються, особливо дитині, адже є розвиток. До того ж зараз Дар’я в садочок не ходить, тому це чудовий розвиток. Дуже вдячна, що маю змогу приводити свою дитину до вас!», – розповідає Катерина.
Ось і завершилися табори для наших бенефіціарів проєкту «Підтримка людей та дітей з інвалідністю під час кризового реагування у 8 локаціях України».
Протягом чотирьох тижнів наші фахівців творили найкраще дозвілля та час для наших бенефіціарів. 4 заїзди, 4 групи дітей, 4 неймовірно великі спогади, які зігріватимуть наші серця щодня. Ми хочемо подякувати батькам за довіру, донорам за підтримку, волонтерам за допомогу, бенефіціарам за бажання бути з нами!
Всі тижні ми ділилися фото із заходів, які відбувалися у нашому таборі. Сьогодні ми вирішили розказати вам, що ж ці табори означають для фахівців проєкту «Підтримка людей та дітей з інвалідністю під час кризового реагування у 8 локаціях України».
БФ “Карітас-Київ” розпочав співпрацю із Хабом у Києві та Київській області для ВПО із Енергодара. Відтак, жителі цього міста отримуватимуть гуманітарну, юридичну, психологічну та соціальну допомогу і підтримку від нашого фонду. В межах співпраці пройшла друга випадача стандартних сімейних харчових наборів. Детальніше у нашому відео.
В юридичній сфері Володимир – майже 15 років. Має досвід роботи у Фастівській міській раді, Центрі зайнятості, в Управлінні юстиції міста Фастова та в інших установах.
Свій шлях у БФ «Карітас-Київ» чоловік розпочав на посаді соціального працівника, а згодом вже став юристом фонду.
«На посаді соціального працівника мені вдалося детально ознайомитися із специфікою роботи Карітасу. Це допомогло швидко ввійти в курс справи, коли я став юристом, адже я вже знав усі запити та потреби наших бенефіціарів».
Нині Володимир надає юридичні консультації вразливим категоріям та внутрішньо переміщеним особам.
«Я допомагаю бенефіціарам отримати довідки ВПО, компенсацію коштів за зруйноване житло, відновити втрачені документи, складати заяви, скарги та інші документи правового характеру. Серед інших моїх обов’язків – взаємодія з органами влади та місцевого самоврядування, громадськими організаціями і комунальними підприємствами, а ще – допомога в отриманні компенсації коштів постраждалим від війни особам».
Найчастіше бенефіціари звертаються із питанням відшкодування коштів за зруйноване та пошкоджене майно внаслідок бойових дій, а також внаслідок підриву Каховської ГЕС.
«Динаміка запитів постійно змінюється. Це залежить від безпекової ситуації в прифронтових, фронтових та на тимчасово окупованих територіях. Останнім часом ми обробляємо запити щодо відновлення документів, оформлення права спадщини на майно, яке розташоване на тимчасово окупованих територіях».
Володимир розповідає, що робота потребує значних зусиль та постійного контролю над змінами в законодавстві, аби досконало надавати правову допомогу бенефіціарам.
«Головний виклик для юриста – це подолання причин виникнення проблеми, а також її вирішення».
Кількість запитів про допомогу щодня зростає, розповідає Володимир. Однак чоловік сподівається, що перемога не за горами.
«Вірю, що невдовзі ми вже працюватимемо на відбудову нашої Держави!»
З метою привернення уваги світової спільноти та підвищення рівня поінформованості населення у 2013 році Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 30 липня проголошено Всесвітнім днем протидії торгівлі людьми.
Торгівля людьми – це всесвітня проблема, це злочин, за який передбачена кримінальна відповідальність. Кожен, незалежно від віку, статі, матеріального чи соціального становища може постраждати від нього.
До повномасштабного вторгнення росії «Глобальна ініціатива проти транснаціональної організованої злочинності» (GITOC) ставила Україну на 34 місце зі 193 країн за індексом злочинності й на третє місце в Європі. Україна також посідала дуже низькі місця за сприйняттям корупції. До 2022 року злочинний світ на підконтрольній уряду частині України періодично і жорстоко конкурував між різними групами.
Утім, він мав три напрямки, які пов’язували Україну зі світовими кримінальними ринками. По-перше, контрабандна “супермагістраль”, що з’єднує росію та Україну і проходить через частини Сходу України, які були окуповані росією у 2014 році. По-друге, глобальні центри контрабанди в Одесі та інших чорноморських портах. І, нарешті, заводи в Україні з виробництва нелегальних товарів на експорт – опублікував Британський тижневик «The Economist», експертну оцінку ООН та GITOC.
Війна змінила все, створивши «середовище неприйнятного ризику для міжнародної незаконної торгівлі», йдеться в новому звіті американського уряду. Чорноморські порти були закриті для судноплавства або обмежені. Кордон між підконтрольною урядові України та окупованими Росією територіями тепер являє собою мережу мінних полів, що розриває «супермагістраль». Воєнний стан зупинив широкий спектр злочинної діяльності, через мобілізацію злочинному світу бракує робочих рук, а комендантська година ускладнює пересування вночі.
Воєнні дії на території України продовжуються, це ще більше підвищує вразливість українців до потрапляння в ситуації торгівлі людьми. Війна стала прихованим, вільним коридором для торгівлі людьми. Українці, які опинилися в скрутному економічному становищі, на межі виживання, в уразливому стані експлуатовані, принижені та примушені виконувати роботи, надавати послуги, які їм неприйнятні.
Величезна кількість осіб вимушено виїхали за кордон. Переважна більшість, які рятуючи життя покинули Україну – жінки, діти та люди з інвалідністю.
Ризики стати жертвою експлуатації за кордоном зростають. Наші співгромадяни, рятуючи своє життя, подекуди виїжджали без відповідно оформлених документів, а після прибуття в іншу країну не були достатнім чином обізнані про необхідність постановки на консульський облік. Така ситуація виступає передумовою до потрапляння в ситуації торгівлі людьми під час працевлаштування, пошуку житла та пересування.
Внутрішньо переміщені особи також є вкрай вразливою категорією для потрапляння в ситуації торгівлі людьми, оскільки під час пошуку роботи або житла, можуть бути піддані різним видам експлуатації.
Благодійний фонд «Карітас-Київ» з 2015 року виявив 573 особи, які постраждали від торгівлі людьми. Лише за останній рік співробітники Карітасу ідентифікували 130 осіб, які постраждали від торгівлі людьми, і всі вони отримали комплексну та індивідуальну допомогу. Усі вони реінтегровані у свої громади, і 99% повністю задоволені послугами Карітасу.
Більшість виявлених випадків – це випадки трудової експлуатації (56%), сексуальної експлуатації – 26%,6% усіх випадків – залучення в кримінальну діяльність. Також є випадки примусового жебракування та втягнення у військові дії та ін. Наших бенефіціарів експлуатували здебільшого в Україні (54%), а також за кордоном, у Польщі (9%), Франції (7%), Італії (6%), Чехії (6%) та інших країнах. Раніше більшість ідентифікованих постраждалих були чоловіками, тепер – це жінки 72% і 28% чоловіків. Це можна пояснити впливом війни та зростанням випадків трудової та сексуальної експлуатації жінок на окупованих територіях.
