Пані Галина все життя звикла працювати. Ще в юності вона приїхала до Києва на молодіжне будівництво, де разом з іншими зводила Виноградарський водогін – ту інфраструктуру, що й досі забезпечує воду для цілих районів столиці. Потім було навчання, робота в торгівлі, сім’я, турботи й радощі, які формують звичайне людське життя.
З роками пані Галина втратила чоловіка, а потім і сина. Додалися хвороби, сили стали покидати, а звичні справи – ставати важкими. Вона каже, що старість приходить непомітно:
«Раніше після роботи ходила на танці, на якісь заняття… А тепер тільки ліки, вікно, паличка. Бувають дні, коли й вийти нікуди не можу».
Самотність особливо відчутна, коли побутові речі стають викликом. Але навіть у складні часи жінка не втратила довіри до людей. Саме це допомогло їй прийняти рішення звернутися за підтримкою, коли сусідка порадила фахівців Карітас-Київ.
«Спочатку вагалася… А потім сказала: добре, хай приходять. Я даю згоду», — згадує вона.
Відтоді фахівці Карітасу стали частиною щоденного життя пані Галини. Вони допомагають у справах, супроводжують до аптеки, купують потрібне, підтримують у побуті, дізнаються про стан здоров’я. Жінка каже, що їхня присутність це не просто допомога.
«Для мене це дар Божий. Як людина з інвалідністю, я багато чого вже не можу зробити сама. А дівчата приходять і допомагають… Я дуже вдячна».
Сьогодні поруч з нею команда соціальних працівників Карітасу, добрі сусіди, родина та правнуки, які час від часу навідуються. Її домашній простір знову наповнений життям і відчуттям безпеки. Підтримка, яку пані Галина отримує, дає їй можливість залишатися вдома, у звичному для себе середовищі, не втрачаючи гідності та самостійності. Її історія – про те, як спільнота може змінити життя однієї людини. І про те, що турбота – це завжди сила, яка повертає надію.