Ольга Андрєєва разом з чоловіком та сином були під окупацією у Херсоні 6 місяців.
«Виїхати спочатку ми не мали змоги. Сподівались, що все швидко мине. І усе буде добре», – розповідає Ольга.
Евакуювались вже тоді, коли окупанти прийшли на роботу до чоловіка Ольги і запропонували йому перейти на сторону ворога, або за 24 години чоловік має покинути місто.
«Мій чоловік анестезіолог і під час окупації він завжди працював у лікарні. Коли росіяни сказали про ці умови, то ми одразу зібрались виїжджати», – додає Ольга.
Однак дорога до більш спокійного життя була страшна. Автобус в якому їхало 40 людей ледь не розстріляли.
«Ми дуже довго чекали на виїзді. Їжі не було майже, вже надвечір нам привезли вечерю люди з сусіднього села», – додає жінка.
Вже біля комендантської години росіяни наказали в терміновому порядку заспокоїти дітей. Якщо ж вони почують бодай якийсь крик, то розстріляють увесь автобус.
«Ми просто чудом заспокоїли дітей. Була сильна паніка. Так на нервах ми сиділи до четвертої ранку. Причини чому ми так довго чекали – не було. Їм просто хотілось над нами познущатись», – розповідає Ольга.
Спершу Ольга разом із сім’єю виїхала до Запоріжжя, опісля вже до Києва.
«Коли приїхали до Запоріжжя, то нас зустріли волонтери, нагодували. Потім ми відправились до Києва», – каже Ольга.
На заняття до благодійного фонду «Карітас-Київ», в межах проєкту «Освіта не може чекати» свого сина Іллю жінка приводить вже 2 місяці.
«Йому тут неймовірно подобається, він у захваті. Особливо коли подарунки дарують, то щастю немає меж. Дякую Карітасу, що допомагаєте діткам відволіктись від війни! І я щаслива, що йому тут подобається», – Ольга Андрєєва.