Родина Гаффарових – переселенці із Маріуполя. До Києва приїхали у квітні. Мати Лариса розповідає, що останній місяць життя в рідному місті було суцільним жахом.
«Жили з початку березня в підвалі. В квартиру влучив снаряд, всі речі залишилися там. Що ми пережили, лише Бог знає. Постійний страх за життя дитини, що завтра їй не буде що дати їсти і пити. Кожного разу коли ворожі літаки скидали бомби, я міцно до себе пригортала донечку, читала Отче наш і просили в Бога тільки про одне, якщо помирати то щоб миттєво і разом з донечкою. Згадуєш і не можеш повірити що таке пережили».
Приїхавши до Києва родина почала будувати нове життя. Лариса розповідає, що перший час вони чоловіком були зайняті більш побутовими проблемами та пошуком роботи. А донька Лейла в цей час потроху відходила від всього пережитого. Коли більш менш влаштувалися, почали займатися дитиною. В неї був великий стрес, мабуть навіть більше не через фізичні негаразди – вона дуже сумувала за своїми друзями, садочком, іграшками, розповідає жінка. Дівчинці 6 років. Батьки вирішили поки не віддавати її до школи, бо залишився панічний страх від обстрілів. Мати почала шукати заняття, які б їй замінили школу. В фейсбуці побачила сторінку БФ «Карітас-Київ», так і потрапили до Простору дружнього до дитини. Записала Лейлу на заняття з англійської мови.
«Записала Лейлу на заняття з англійської мови. Нам з донькою дуже сподобалось, вона там познайомилась з друзями. Волонтер Аліна в невимушеній ігровій формі навчала діток англійській мові. Потім до занять з англійської ми додали ще підготовку до школи. Пані Людмила також має підхід до кожної дитини. Коли записала доньку на заняття з аніматором Артуром, це взагалі було щось. Лейлі так сподобалось, що не бажала пропускати жодного заняття. Ще дуже сподобалось, коли під час дитячих занять, до нас батьків приходила психолог Діана Костенко. Ніколи не думала, що мені це потрібно. Але вона так розговорила нас, що кожен відкрив свою душу, розповів про наболіле і виговорився».
За словами пані Лариси, їй дуже полегшало від занять з психологом, бо вона зрозуміла, що вона може з кимось поділитись своїм болем і не бути з ним один на один.
«Я дуже вдячна всім організаторам Простору дружнього до дітей, всім волонтерам, всім, хто тим чи іншим боком причетний до цього проєкту. Ви допомогли нам адаптуватися в новій обстановці, зрозуміти що життя продовжується. Ми й надалі хочемо відвідувати заняття Простору дружнього до дітей. Ви нам дуже потрібні. Без вас нам ніяк!»