Автор: News News

Соціальна інтеграція – це тривалий і послідовний процес, що формується через щоденний досвід взаємодії людини з навколишнім середовищем.

Йдеться про розвиток навичок, які дають змогу дітям та людям з інвалідністю брати участь у житті громади на рівних умовах: знайомитися, спілкуватися, грати, користуватися послугами, орієнтуватися у просторі, здійснювати побутові вибори.

Те, що для одних є звичною частиною повсякдення, для інших може вимагати значних зусиль, часу і підтримки. Саме тому соціальна інтеграція потребує уважного, індивідуалізованого підходу, який враховує особливості розвитку, досвід і потреби кожної людини.

У своїй роботі ми спираємося на принцип поступовості та сталості. Інтеграція не може бути результатом одноразового втручання – вона формується через регулярну практику і підтримку в реальних життєвих ситуаціях.

Ми працюємо над тим, щоб створювати безпечні умови для набуття досвіду, де людина має можливість діяти самостійно, помилятися, пробувати знову і відчувати власну спроможність. Такий підхід дозволяє розвивати не лише функціональні навички, а й внутрішню впевненість, яка є ключовою передумовою включення в соціальне середовище.

Важливим компонентом є робота з родинами. Саме вони є найближчим середовищем, у якому закріплюються нові навички та моделі поведінки. Ми підтримуємо батьків і опікунів у розумінні процесів розвитку, допомагаємо адаптувати щоденні практики та зменшувати рівень тривоги, пов’язаний із виходом дитини чи дорослого у ширший соціальний простір. Партнерство з родиною дозволяє забезпечити послідовність і сталість змін.

Соціальна інтеграція також передбачає роботу із середовищем: освітнім, громадським, культурним. Йдеться про підвищення обізнаності, формування чутливості до різноманіття та готовності до взаємодії.

Інклюзивне суспільство не виникає спонтанно. Воно потребує системних рішень, відкритості та відповідальності з боку всіх його учасників. Тому ми послідовно підтримуємо підходи, що сприяють доступності послуг, розвитку інклюзивних практик і розширенню можливостей участі.

У центрі нашої роботи – повага до гідності людини та визнання її права на власний темп розвитку. Ми не орієнтуємося на абстрактні стандарти, а зосереджуємося на реальних досягненнях, які мають значення для конкретної людини. Соціальна інтеграція у цьому контексті є не кінцевою точкою, а процесом, що відкриває шлях до більшої автономії, самореалізації та повноцінної участі у житті громади.

Цього Великодня відвідувачі Центрів життєстійкості змогли зібрати свої кошики завдяки підтримці Ашан.

Центри, де Карітас-Київ виступає надавачем соціальних послуг, давно стали просторами, де люди відновлюють відчуття опори. Тут не обмежуються консультаціями, а повертають ритм життя, в якому є місце для звичних, майже непомітних речей. І саме такі речі часто виявляються критично важливими.

Великодній кошик є символом участі у спільній традиції, можливість не випадати з культурного контексту навіть у складних обставинах. У цьому сенсі допомога від бізнесу стає як благодійністю, так й інструментом соціальної інтеграції.

Такі партнерства формують нову модель взаємодії між приватним сектором і соціальними ініціативами. Вони показують, що відповідальність бізнесу може бути практичною і чутливою до контексту.

Дякуємо Ашан за цю допомогу тим, хто цього потребує. Ми цінуємо цю довіру і відкриті до нових партнерств, які допомагають робити такі зміни можливими!

Пані Світлана, 74-річна киянка, усе життя присвятила шиттю. Для неї це ніколи не було просто професією — це була і залишається справжня любов, яка народилася ще в дитинстві.

Ще у школі вона відкрила для себе світ ниток і тканин: спочатку в’язала, згодом відвідувала гурток крою та шиття. І хоча мала можливість обрати інший шлях, після школи впевнено пішла навчатися на швачку — її підтримав батько, і це рішення визначило все життя.

39 років професійного стажу — за цим стоять сотні створених речей і тисячі вдячних клієнтів. Пані Світлана шила верхній одяг, сукні, весільні та випускні вбрання, часто вигадуючи моделі самостійно. Її роботи носили навіть клієнтки з дипломатичних родин. Вона вкладала у кожен виріб частинку себе — і саме тому її речі були особливими.

Навіть після виходу на пенсію вона не змогла залишити улюблену справу — продовжувала працювати вдома. Бо шиття для неї — це більше, ніж робота. Це стан душі, це радість творення, це спосіб бути корисною.

Два роки тому пані Світлана перенесла інсульт. Втрата рухливості, складнощі з мовленням — випробування, які могли б зламати багатьох. Але не її. Рік наполегливого відновлення — і вона знову повертається до того, що любить. Нехай уже не в тих обсягах, але з тим же теплом і натхненням. Сьогодні вона шиє невеликі речі, ремонтує одяг — і кожен стібок для неї як крок до життя.

Під час повномасштабної війни пані Світлана не залишилася осторонь: шила прапори, торбинки для захисників, білизну для поранених. Бо коли любиш свою справу — ти завжди знайдеш, як нею допомогти іншим.

Про підтримку Карітас-Київ вона дізналася від знайомої. Спочатку соромилася звертатися, але зрештою прийняла допомогу — і це рішення стало важливим кроком.

Завдяки послузі «Догляд вдома» пані Світлана отримує не лише побутову підтримку, а й таку важливу соціальну складову: живе спілкування, увагу, турботу. Соціальна працівниця Леся стала для неї людиною, яка поруч — не тільки щоб допомогти, а й вислухати, підтримати, розділити день. І це не менш цінно, ніж будь-яка практична допомога.

Пані Світлана має активну життєву позицію, усе життя працювала і досі не уявляє себе без справи. Бо коли є любов до того, що робиш — вона дає сили жити, відновлюватися і рухатися далі.

Її життєве кредо просте і глибоке:
«Перш за все треба залишатися людиною».
Саме так вона і живе — з гідністю, добротою та відкритим серцем. І саме такі історії нагадують: підтримка — це не лише про послуги. Це про зв’язок між людьми, який дає сили жити далі.

У час, коли Україна продовжує жити і працювати в умовах війни, особливого значення набуває міжнародна солідарність та професійний обмін досвідом. Саме таким став візит команди Карітас-Київ до Карітасу Анкона-Осімо в Італії.

Ця зустріч стала не просто робочим візитом, а глибоким і щирим діалогом людей, об’єднаних спільною місією – служити тим, хто цього найбільше потребує. Команда Карітас-Київ мала можливість поділитися реальністю своєї щоденної роботи в Україні – свідчення щоденної праці у воєнний час – роботи, яка часто відбувається під звуки повітряних тривог, в умовах постійного стресу, втрат і людського болю.

Це історії про: підтримку людей, які пережили полон, насильство та втрати; допомогу внутрішньо переміщеним особам, які втратили дім; роботу з дітьми, родинами та людьми з інвалідністю; психологічну підтримку тих, хто намагається знайти сили жити далі; щоденну працю фахівців, які, попри власну втому і переживання, залишаються поруч з людьми.

Це робота, яка часто виходить за межі професії і стає покликанням. Особливо цінним було те, що цей досвід був почутий – з відкритим серцем, повагою і глибоким розумінням. 

Благодійний фонд «Карітас Анкона-Осімо» щедро поділився своїм багаторічним досвідом волонтерської діяльності,соціальної роботи, підтримки вразливих груп та розвитку громад.

«Ми побачили, як працює система допомоги в Італії, як будуються сталі моделі підтримки, як формується довіра між організацією і людьми. Цей досвід є надзвичайно цінним для України, особливо сьогодні, коли ми одночасно допомагаємо людям і думаємо про майбутнє відновлення країни. Солідарність, яка відчувається серцем. Та понад усе – це був досвід людської близькості» – зазначив о. Роман Сиротич, директор Благодійного фонду «Карітас-Київ». 

«Це був обмін не лише знаннями, але й цінностями, підходами і баченням. Ми щиро вдячні Карітасу Анкона-Осімо за теплий і щирий прийом, відкритість і готовність ділитися досвідом, підтримку України, віру в нашу силу і нашу місію. Цей візит став ще одним підтвердженням того, що Карітас – це велика родина, об’єднана цінностями гідності, милосердя і служіння» – Алла Кочубей, заступниця директора Карітасу Київ.

«Ми повертаємося додому з новими знаннями, ідеями і натхненням. І з ще більшою впевненістю, що навіть у найтемніші часи світло людської солідарності не згасає. Нас не просто слухали – нас розуміли, обіймали, підтримували. І не лише нас, а й всіх українців, які змушені були втікати від війни. Це саме з тих зустріче, які залишають слід у серці назавжди!» – Ірина Бойко, юристка, помічниця директора Карітас-Київ.

Візит відбувся у межах співпраці між Карітас України та Карітас Італії. У подальшому ми ще більше розповімо про зустрічі із правлінням Карітасу Анкона-Осімо, владою, єпископами, громадою, відвідання різних соціальних інституцій Карітасу, міст та Італії.

Щиро дякуємо за теплий прийом директору Сімоне, всій команді та волонтерам! Дякуємо Жаклін Бачинській за те, що була душею команди! Дякуємо Архиєпископові Анкони-Озімо Монсеньйору Анджело Спіна за щирість серця!

Ользі Андріївні – 90 років. За цим числом ціле життя, наповнене працею, любов’ю, втратами й тишею, яка з роками стає дедалі гучнішою. Вона народилася на Черкащині, жила між Смілою та Києвом, навчалася, працювала інженеркою на великих підприємствах, де відповідальність і точність були щоденною нормою. Разом із чоловіком прожили десятки років: навчалися, будували, переїжджали, трималися одне одного.

З роками життя почало стискатися: спочатку втрата близьких, згодом – погіршення здоров’я, обмеження руху, самотність. Поруч залишилося небагато людей. Частину часу Ольга Андріївна змушена проводити в ліжку, щоденні речі стали складними, а прості людські розмови рідкісними.

Саме в цей період у її житті з’явився Карітас-Київ. Соціальний супровід став не лише допомогою в побутових питаннях, а насамперед – поверненням відчуття, що вона не одна. Регулярні візити фахівців, уважність до стану здоров’я, щире спілкування та турбота поступово наповнили її дні сенсом і спокоєм.

Коли до мене приходять, я відчуваю, що я ще комусь потрібна. Це не просто допомога – це людська присутність. Я знаю, що про мене пам’ятають, що мій стан важливий, що я не залишилася сама зі своїми труднощами, – ділиться Ольга Андріївна.

Попри поважний вік і фізичні обмеження, вона зберегла ясність думки та глибокий інтерес до світу. Жінка любить книги, та коли очі втомлюються, вона просить читати їй уголос. Класична література, історія, географія, мистецтво – теми, які й досі хвилюють і тримають у тонусі.

Я вже не можу багато чого робити фізично, але думати, цікавитися, слухати – можу. І поки це є, я відчуваю, що живу не даремно, – говорить вона.

Для Карітас-Київ ця історія є про підтримку, яка не зводиться до послуги. Це про супровід, що допомагає людині зберегти гідність, внутрішню силу й відчуття цінності власного життя. Про те, як присутність і турбота змінюють не лише обставини, а й внутрішній стан людини.

Історія Ольги Андріївни – нагадування: золотий вік не має означати самотність. А допомога – це про дії та про мистецтво бути поруч!

Про це розповіда юристка, керівниця відділу з протидії торгівлі людьми БФ «БО «Карітас-Київ», Ірина Бойко.

2 грудня світ відзначає Міжнародний день боротьби за скасування рабства – дату, яка нагадує, що хоча класичне рабство засуджене давно, його сучасні форми продовжують існувати. І найпоширеніша з них це торгівля людьми.

Що таке сучасне рабство?

Це експлуатація людини шляхом: примусової праці, сексуальної експлуатації, примусового жебрацтва, втягнення у злочинну діяльність, трудової експлуатації, вилучення органів та ін.

Людина втрачає свободу, контроль над власним життям і працює під тиском, обманом та/або погрозами.

Чому це проблема сьогодні?

За оцінками міжнародних організацій, тисячі людей у світі щороку стають жертвами торгівлі людьми. В умовах війни та економічної нестабільності ризики для українців значно зростають.

Як розпізнати ризики?

Злочинці обіцяють «легкі гроші», «краще життя», вимагають віддати паспорт або документи. Вам не дають прочитати контракт/договір або його зміст є незрозумілим, нечітким. Роботодавець уникає прозорих угод та легального працевлаштування. Якщо вас кудись везуть без пояснень або змінюють домовленості, забирають документи чи інші ваші речі. Коли за вас сплачуюють борги, купують квитки тощо.

Щоби не потрапити у пастку злочинців у сфері торгівл людьми:

– перевіряйте інформацію, пропозицію яка вам надходить;

– залишайте своїм рідним контакти й адресу вашого перебування та місця роботи;

– заздалегідь подбайте про копії ваших документів;

– користуйтеся офіційними порталами для пошуку вакансій;

– сліпо не довіряй – перевіряй, консультуйся.

Звертайтеся за безоплатною допомогою, консультаціями:

067-108-00-52 – відділ протидії торгівлі людьмм БФ «Карітас-Київ»

1547 – національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та насильства

102 – Національна поліція України

Пам’ятате! Торгівля людьми – сучасна, глобальна проблема сьогодення! Обов’язок кожного та кожної – боротися за світ без рабства!

Сучасне рабство, на жаль, реальність, але кожен із нас може стати голосом підтримки і безпеки, допомогти викрити експлуатацію та захистити тих, хто опинився в небезпеці.

Пані Галина все життя звикла працювати. Ще в юності вона приїхала до Києва на молодіжне будівництво, де разом з іншими зводила Виноградарський водогін – ту інфраструктуру, що й досі забезпечує воду для цілих районів столиці. Потім було навчання, робота в торгівлі, сім’я, турботи й радощі, які формують звичайне людське життя.

З роками пані Галина втратила чоловіка, а потім і сина. Додалися хвороби, сили стали покидати, а звичні справи – ставати важкими. Вона каже, що старість приходить непомітно:

«Раніше після роботи ходила на танці, на якісь заняття… А тепер тільки ліки, вікно, паличка. Бувають дні, коли й вийти нікуди не можу».

Самотність особливо відчутна, коли побутові речі стають викликом. Але навіть у складні часи жінка не втратила довіри до людей. Саме це допомогло їй прийняти рішення звернутися за підтримкою, коли сусідка порадила фахівців Карітас-Київ.

«Спочатку вагалася… А потім сказала: добре, хай приходять. Я даю згоду», — згадує вона.

Відтоді фахівці Карітасу стали частиною щоденного життя пані Галини. Вони допомагають у справах, супроводжують до аптеки, купують потрібне, підтримують у побуті, дізнаються про стан здоров’я. Жінка каже, що їхня присутність це не просто допомога.

«Для мене це дар Божий. Як людина з інвалідністю, я багато чого вже не можу зробити сама. А дівчата приходять і допомагають… Я дуже вдячна».

Сьогодні поруч з нею команда соціальних працівників Карітасу, добрі сусіди, родина та правнуки, які час від часу навідуються. Її домашній простір знову наповнений життям і відчуттям безпеки. Підтримка, яку пані Галина отримує, дає їй можливість залишатися вдома, у звичному для себе середовищі, не втрачаючи гідності та самостійності. Її історія – про те, як спільнота може змінити життя однієї людини. І про те, що турбота – це завжди сила, яка повертає надію.