Валентина Михайлівна — жінка з великим серцем, чия життєва історія є прикладом відданості, наполегливості й любові до людей. Народившись у невеликому селі в багатодітній родині, де вона була десятою дитиною, Валентина з дитинства мріяла про навчання. Школа стала її найбільшою пристрастю, адже саме освіта відкривала їй двері у нові можливості.
У шість років, всупереч тогочасним правилам, які дозволяли йти до школи лише з восьми, вона вмовила матір відправити її на навчання. Маленька Валя була надзвичайно старанною ученицею: вона швидко вчилася, дивувала вчителів своєю кмітливістю й невичерпною жагою до знань. Родина жила скромно, тому Валентина до сьомого класу писала на старих аркушах, а перший чистий зошит і нові валянки з’явилися у її житті лише тоді. Але ці труднощі лише загартували дівчину, мотивуючи досягати більшого.
«Закінчивши школу у 15 років, я здобула срібну медаль — першу в історії власної школи. Вступити до університету мріяла давно, але через вік мені довелося чекати. У 16 років, наполегливо підготувавшись, я нарешті стала студенткою математичного факультету. В університеті доводилося нелегко: я вперше потрапила до міського середовища, де всі навколо говорили про театри та виставки, яких я ніколи не відвідувала. Та я продовжувла наполегливо вчитися, завдяки чому успішно закінчила навчання».
Попри можливість залишитися у великому місті, Валентина обрала переїхати до маленького містечка, щоб викладати дітям. Усе своє життя вона присвятила освіті, вірячи, що знання — це найкращий подарунок, який можна дати молодому поколінню. Її уроки ставали для учнів не лише заняттями, а й справжніми відкриттями. Колеги цінували її за професіоналізм і людяність, а учні пам’ятали її як вчительку, яка надихала досягати більшого.
Не менш яскравою була й особиста історія Валентини Михайлівни. Своє кохання вона зустріла у потязі, кол один юнак, з яким вона згодом пов’язала своє життя, випадково зайняв місце дівчини. Їхній шлюб став прикладом справжньої любові та підтримки, які вони зберігали до самої смерті чоловіка. Втрата коханого, а згодом і доньки, стала важким ударом для Валентини, але вона продовжує черпати сили у спілкуванні зі своїми онуками. Двоє її онуків, хоч і є військовими й не завжди мають можливість бути поруч, усіляко підтримують бабусю.
Валентина Михайлівна залишається активною й навіть заснувала благодійний фонд для дітей із соціально вразливих родин.
Сьогодні Валентина Михайлівна є підопічною напряму «Догляд вдома». Соціальна працівниця допомагає пані Валентині у повсякденному житті: придбанні продуктів, приготуванні їжі, прибиранні. Про Карітас вона відгукується з теплотою:
«Карітас для мене — це не просто допомога. Це люди, які дарують тепло і віру в те, що ти не самотній. Я так радію коли до мене приходить Галина і я бачу її щиру зацікавленість в моїх історіях, те, що вона розпитує про книги, які я маю, адже я відчуваю що мене розуміють».
Керівниця напряму «Догляд вдома» Ольга Гранчевська зазначає: «Валентина Михайлівна — приклад життєлюбності й оптимізму. Ми щиро раді допомагати їй і бачити, як її світло і досі надихає інших».
Історія Валентини Михайлівни — це нагадування про те, що любов до своєї справи, сила волі та віра в людей здатні змінити не лише власне життя, а й життя тих, хто поруч.